Жнива вбрали; смутно в полі,
Пожовтіли вже ліски,
І збираютья по волі
В ірій літнії пташки.
Ой, чому я не вродився
Птахом бистрим та швидким:
Полетів би, опинився
В краї ріднім, дідівським.
Полетів би, оком звів би
На замулений Кедрон
І головку прихилив би
На покинутий Сіон.
Хоч населен ворогами
Край для мене досі свій,
Все до тебе думоньками
Рвусь, Сіоне мій святий!
І далеко, на чужині,
Об тобі гадать я звик,
Привітать хоч на годину –
З мене буде на весь вік.
Той не дурно в світі шлявся,
Хто на тій землі побув,
Де Господь нам показався,
Де Господь нас позабув.
З “Єврейських мелодій” Байрона