З мого ж таки села.
Я хочу їх вітати —
Не знаю, що сказать.
— Нужда! — вони говорять.
(А місто в прапорах…)
— Сама нужда та злидні, —
Й коли вже їм кінець?
Сини нас потішають:
Ось… воля і земля.
А що за тую волю
Та безкінечна кров…
Мовчать. В очах їх сльози.
Я веселю печаль.
На стінах тихо плачуть
Шевченко і Франко.