Не з міді гордої, не з мармурових брил.
Скупі слова мої, що на папері стали,
Укриє завтра пил.
Ні сили віщої не дарувала доля,
Ні слави славної мені не прирекла,
І час мене змете, як сохле листя з поля,
Мов крихти зо стола.
І я забудуся, і, може, лиш припадком
Хтось, розглядаючи старих книжок сміття,
Незацікавленим напом’яне нащадкам
Мале моє життя.
І скаже: жив, писав; приймав хвали й образи;
А втім, ніколи нам не бракне диваків…
…Та що, коли додасть: зате в житті ні разу
Неправді не служив!