Дрімотно плеще, як на морі шум.
Блакитні тіні впали на дорогу,
Заворожили мудрі бджоли ум.
Стоять дуби замислено і строго.
Тут — перейшовши молодий самум —
Собі поставлю келію убогу,
Щільник пахучий для останніх дум.
Ліловий чебрик сохне на поляні.
Неначе привід, пробігає цап,
І чути дятла стуки дерев'яні.
Душі здається, що вона могла б
Вас відтворити і ясному свічаді,
Дитячі дні, заплакані і раді.