Старі будинки ажурові
І кожен камінь — вічний слід
Давно минулої любові,
Умерлих літ, безсмертних літ.
Кав’ярні й башти, сни з явою,
Рабле й Рембо, квітки й трава, —
І хтось усмішкою чудною
У невідоме зазива.
Фіалки, привиди Версалю
І кармін губ, і п’яний шлюб,
І терпкощі чудного балю
Крізь яд скрипок і тугу труб.
Ти випив самогону з кварти
І біля діжки в бруду спиш,
А там десь — голуби, мансарди,
Поети, сонце і Париж!