І з чорнобривцями сад…
Каже засмучена мати:
Літ не вернути назад.
Осінь моя вже запізня,
Мерзну щораз і в теплі…
Може, залишиться пісня,
Наче душа, на землі.
Може, без мене знадає –
Там, на могильнім горбі,
Як ми жили в цьому краї –
Завжди у праці, в журбі.
Як виживали з весною
На лободі та воді…
Тож і старіли зі мною
Роки мої молоді.
Стала сумнішою мати, –
Згадує давнє, своє…
Клаптик землі коло хати,
Клаптик на цвинтарі є.