моєю ніжністю ніколи не ласкавлений,
у юрмищах років роковано загублений,
моїм мовчанням зопалу ославлений.
В снігах вселенських, у зірках падучих,
твоє лице шукаю — не докличуся.
Ти ще не бачений, але вже неминучий,
тебе не обмине моя дорога тисячна.
Моє захмарене, марне моє марення,
світ-первоцвіт, вогненним гнаний колесом.
Твоє ім’я — летюче відджеркалення
мойого голосу, лиш мого голосу.
Ми долею у неймовірність вгвинчені,
із волі власної негадано й невміло.
І НЕ законні, і НЕ суджені, й НЕ вінчані —
наперекір усім — одна душа і тіло.