Ніби та, ряба кобила,
Диво дивнеє створила:
(Хочте вірте, хочте ні), —
Усі хмароньки поїла!
Тільки з'їла — десь з-за хати
Стала блискавки метати,
Грізні блискавки метати,
Страшний гуркіт учиняти.
Потім гривою труснула
І дощем з очей линула.
Був той дощик незвичайний,
Вигравшковий, світлодайний.
Ви повірте вже на слово,
Був він різнокольоровий.
І від того від дощу, —
Гопця-гопця, чук, чук, чу!, —
Зачарована кобила
Мигом масть свою змінила.
Тож була вона рябая,
Нині стала райдужная.
До сих пір жива й здорова
Та кобила веселкова.