А камінь сумніву — щоразу котить інший
(хоча ім’я у всіх одне: Сізіф),
і в кожнім серці — сумнів золотіший,—
(звірячі кубла зріють по квартирах),—
і кожен має свій багряний міф.
Цинкує двері самота; ми — вікна білим;
відро криничне сплющується, рветься…
Камінна голова й тепер не розіб’ється:
Сізіф не хоче бути зрозумілим.