Покрали літери в очей…
Як непомітно вечір синій
Схиливсь до мене на плече!
Зіпрусь натомлений на лутку,
А там, де місто, – степ немов…
І чую – спогад, повний смутку,
В червоножилах тисне кров.
Промерзлий шлях… Швидкі тачанки…
І ось душа мала-мала!
А на снігу з чиєїсь ранки
Кров візерунки заплела.
Мовчіть, умріяні сторінки! –
– Я справжнім болем догорів! …
І знов за вікнами будинки
І мертве світло ліхтарів…