Осінню дмухнуло —
Висохли квіточки;
Хмуро, безпритуло
Глянули садочки.
Жовкне і травиця,
Така її доля,
Хіба зелениться
Хлібець серед поля.
Хмара небо криє,
Сонечко не блисне,
Вітер вовком виє,
Дощ потоком висне.
Швидко погнав води
Струмок бистрохвилий;
Пташка від негоди
Подалася в ірій.
ІІ
Тільки ж то сіромі
Нема куди дітись;
Гибіти у стомі,
Без кінця нудитись...
Ще й не знати — за що,
За чию провину,
Всяк кричить "ледащо"
На дрібну людину.
Восени чи влітку,
Взимку чи весною
Борба без просвітку
З долею сумною.
Весна — краса року,
Осінь — то відрада,-
Гукає (нівроку)
Співацька громада.
Осінь всім багата,
Досить є надворі,
Не пустує хата,
Надбано в коморі.
Аж тріщить по клунях...
Не життя, а солод!
Так бринчать на струнах;
Справді ж — лютий голод.
Всюди — пекло. Зайдеш
Часом до хатини —
Хоч котись, не знайдеш
Ані стебелини.
Осінь — це потрібна
Праці нагорода...
Що ж така безхлібна,
Скрутна для народа?