Григорію Сковороді
Далями тернистими
Марити не пізно,
Коли йдеш до істини,
Коли йдеш до пісні!
Що у серці носимо
Крізь тривоги буднів,
Мандрівний філософе,
Друже незабутній?!
Суєта з обіймами
Тягнеться безкрило,
А душа – не впіймана!
Скільки не ловили…
Аж там, де околиця –
Чи лише здається?! –
Озовешся голосом,
А покличеш – серцем…
Що у серці носимо
Крізь тривоги буднів,
Мандрівний філософе,
Друже незабутній?!