Так ниє серце, що аж сміх бере
З самого себе. Хоч воно й старе,
А в рідний край, як в юність давню, лине.
Дива Версаля, Лувру красота
Та й Ейфелева башта не поможе.
Воно, звичайно, гостеві негоже
В Парижі думать про свої міста.
Про Лохвицю, про Миргород, про Сквиру,
Про Голосіївський веселий гай, —
Булонський ліс, поете, споглядай,
Подібний i до раю, і до виру!
Тут люди приязні. Навкруг рясні
Стоять сади, платани і каштани,
Та шелест верб у пам'яті не тане,
Він ще чутніший тут, на чужині.
Ти груди краєш поглядом дитини,
Печеш і мучиш, рідний краю мій,
П'яниш, як жоден на землі напій...
Тужу за вами, солов'ї Вкраїни!
29 травня 1957 р.
Париж