Прийшла холодна зима.
Маленька Наталя почепила на яблуньці годівничку для Синички й щодня приносила насіння коноплі. Синичка чекала дівчинку.
Весною Синичка сказала Наталі:
— Тепер не принось мені насіння. Я знайду собі їжу. До побачення — до зими!
— До побачення, Синичко.
Знову зима все засипала снігом. Прилетіла Синичка до годівнички, а там також сніг.
Тривожно стало пташці. Питає вона у яблуньки:
— Яблунько, скажи, чому нема Наталі? Невже вона забула про мене?
— Ні, не забула. Вона хворіє.
Тяжко стало на душі у Синички. Сіла вона на гілочці й думає: "Полечу до дівчинки. Треба чимсь її втішити. Але де я візьму подарунок? Навкруги ж сніг, сніг, сніг".
І тоді вирішила Синичка понести Наталі пісню.
Прилетіла до її хати, влетіла у відчинену кватирку, сіла біля ліжка хворої і заспівала.
Наталі стало легше.