Оксанка гуляла біля ставка. Знайшла вербовий прутик та й увіткнула в сиру землю.
А сама пішла додому. Потім Оксанчині батьки переїхали до міста. Там Оксанка й училася в школі.
Минуло десять років. Навідалась Оксанка до рідного села. Була вона вже дівчиною, високою, з чорною косою.
Ось прийшла якось до ставка. Побачила високу гіллясту Вербу, що схилилася над водою.
Здивувалася Оксана й питає:
— Вербо, де ти взялася?
А Верба й каже:
— Ти мене посадила маленьким прутиком.
— Яка ж ти велика стала,— тішиться Оксана. — Я тебе й не впізнала.
— А я тебе впізнала,— тихо мовила Верба.