В одному веселому, радісному гаю жили дятли. Кожен дятел з дятлихою мали гніздо. Влітку вони виводили маленьких пташенят.
Як тільки малята повилітають із гнізда, батько й мати вчать їх знаходити жучків під корою дерев.
Жив у гаю Безтурботний Дятел. Не було в нього ані дятлихи, ані гнізда.
Влітку він літає собі, пісні співає, жучків шукає.
На зиму перелетів Дятел в інший гай. Усі дятли здивувались, питають:
— Звідки ти прилетів, Дятле? Де твій гай? Де твоя дятлиха, де твої дятленята?
Безтурботний Дятел у відповідь застукав дзьобом по дубу й заспівав:
Я співун, я літун,
Безтурботний говорун.
Де хочу, буваю,
Куди хочу, літаю.
Немає у мене дятлихи,
Немає малих дятленят.
Краще жити без клопоту.
Ось так. Ось.
Дятлам стало зрозуміло. Вони сказали:
— Якщо у тебе немає ні дятлихи, ні дятленят, то в тебе немає і свого гаю. Ти безрідний.
З того часу Безтурботного Дятла так і прозивають: Безрідний.