Теплого весняного дня бабуся Марія повела свого онука до лісу.
Петрик був хлопчик ледаченький. Бабуся дала йому нести вузлик з їжею та водою. А Петрикові вузлик здався дуже важким.
Бабуся взяла його й понесла сама, а Петрикові дала тільки пляшку з водою.
Ось прийшли до лісу, сіли відпочити. Аж бачать, до куща прилетіла маленька пташка. У дзьобику вона принесла волосинку.
Петрик тихенько підвівся й заглядає в кущ. А там — велике волосяне гніздо.
Пташка справно кудись літала, швидко поверталася до гнізда. І щоразу приносила по волосинці.
Петрик дивувався, аж дух йому перехоплювало.
— Бабусю,— пошепки питає він,— невже ото вона по волосинці наносила, що збудувала таке велике гніздо?
— Атож, по волосинці,— каже бабуся. — Така працьовита пташка. Петрик задумався.
А згодом мовить:
— Бабусю, я ваше пальто з лісу нестиму...