В напрузі й так марнуємо життя...
Ви уявіть минулу Україну,
Крізь час збудіть свідомо сенс буття.
За що місця навколишні родючі,
Та й мова в нас — співуча над усі.
Животворять людей Дніпровські кручі.
Кому й за що ми винні цій красі —..
І разом з тим — тіжка постійно доля.
Несе наш люд суворий хрест віки.
Чому така разюча Божа воля:
Земля цвіте, а ми в нужді таки —..
Не кара це, скажіть, за зволікання —
Не поштовх це святих поводирів —
І тих завдань, яких невиконання
Не входить в план Космічних терезів...
Чорнобиль — то остання засторога,
А вільний хліб — навмисне щедрий шанс,
Це мешканцям підказана дорога,
А багатьом — поблажливий аванс...
В минулих днях — завжди всесвітній розум !
Майбутній схід із вчора майорить...
Хто розбере давнезну предків прозу,
Того життя життям нагородить !..