А поруч із Хризантемою росла Цибулина. Ну, звичайнісінька цибуля. На спаді літа Цибулина доспіла, зелене пір'я зів'яло, й від неї відгонило гострим духом.
Хризантема зморщила носа й каже:
— Як неприємно від тебе тхне! Дивуюся, навіщо люди таке й сіють. Мабуть, щоб відлякувати бліх.
Цибулина мовчала. Проти Хризантеми вона відчувала себе простачкою.
Та ось із хати вийшла жінка й іде прямо до Хризантеми.
Ця затамувала й дух. Певно, що жінка зараз скаже: "Які гарні квіти в Хризантеми!"
Жінка справді підійшла до Хризантеми і сказала:
— Які гарні квіти!.. Хризантема аж танула од утіхи.
Потім жінка нахилилась, вирвала Цибулину, роздивилася й вигукнула:
— Яка гарна Цибулина!
Хризантема нічого не могла збагнути. Вона собі думала: "Невже й Цибулина може бути гарна?"