Пролог
Це ж треба, яка краса, подумала Хелен, споглядаючи алею льодяних скульптур. Вночі вони видавались чимось дивовижним, підсвічені ліхтариками, вони іскрились і сяяли, викликаючи захват. У них в Техасі такого бути просто не могло. А тут ніби потрапила в королівство Снігової королеви. І було цікаво роздивитись їх з близька, всіх цих амурчиків, аполончиків, німф.
Хелен не втрималась, і несміливо вийшла з будинку на терасу. Після душної бальної зали на терасі було неймовірно свіжо і легко. Дівчина вкуталась в м'яку шаль, яку завбачливо прихопила на диванчику, що стояв поруч з дверима. Графиня Александрова була в усьому завбачливою хазяйкою, не дарма ж її бали користувались таким шаленим успіхом. От і тут вона не забула розпорядитись залишити кілька дорогих накидок, для тих гостей, що надумають злегка освіжитись і подихати повітрям на терасі.
Сад у графині був чималенький, в літку тут все прикрашалось прапорцями і ліхтариками, і гості насолоджувались прогулянками між мармуровими скульптурами. Десь там в далині було кілька пологих терас і фонтанчиків. Хелен бачила їх вдень, мимохіть визирнувши з вікна другого поверху. Але більше її увагу привернули скульптури льодяні, які дівчина не мала можливості роздивитись вдень.
Це зараз тітка роздобріла від випитого вина і втратила свою пильність, що дозволило Хелен втекти з-під її нагляду, і таки вискочити в сад, залишивши чад свічок і шум оркестру за спиною.
Вона несміливо збігла на алейку, поближче до амура розміром з пів-людини. Той був вирізьблений з суцільної льодяної глиби, з неймовірною майстерністю – з близька можна було роздивитись кожну волосинку в його кучерях. Пустотливий хлопчисько тримав лука, і цілився кудись в інший від Хелен бік.
Дівчина пройшлась вздовж скульптур, непомітно для себе повернувши з основної алеї на бокову. Алейки були обсаджені акуратним кущиками, створюючи подобу лабіринту, і таким чином огороджуючи одні частини саду від інших. В невеличких нішах були розташовані лавки, тут поближче від палацу старанно розчищені від снігу. Хелен йшла вздовж них, неквапливо роздивляючись льодяні фігури, навіть злегка шкодуючи що така краса протримається до найближчого потепління.
Аж поки її ноги добряче не замерзли, і навіть ніс не втратив чутливість від холоду. Тільки тоді дівчина похопилась, що пора повертатись в палац. Тим більше, що і тітонька могла помітити її відсутність і почати переживати. Дівчина різко повернула назад, і добігши до найближчого повороту наткнулась на тупик. Вогні будинку були ніби зовсім поруч, але як до нього потрапити Хелен не зовсім розуміла. На розчищених же від снігу алейках не залишилось її слідів.
Дівчина пройшла ще одну алею, ще один по поворот, і зрозуміла, що так тільки віддаляється від палацу. В той же час їй ставало все холодніше, і холодніше. Вона вперто крокувала. Намагаючись тримати за орієнтир палац, і вірячи, що зараз таки відшукає шлях назад. Чи принаймні когось зустріне, хто орієнтувався в саду графині Александрової трішки краще, ніж заморська гостя.
Але дарма вона сподівалась. Тому, що чим далі йшла, тим більше плуталась. Хелен вже не відчувала власних ніг. Так уже було, коли в п'ять років вона на Алясці вискочила з дому роздягнена, ховаючись від татового гніву за розлиту каву на новому килимі. Мама казала, що вона лише чудом не обморозила собі ноги і не стала калікою на все життя.
Нарешті вся абсурдність ситуації стала доходити до ї мозку, і Хелен злякалась. Тому що взута вона була в легкі бальні туфельки, які зовсім не захищали ноги в суровому імперському кліматі. Руки, що стискали краї шалі теж встигли добряче замерзнути. Відверто кажучи дівчину вже почало злегка трясти від холоду.
Аж раптом вона з полегшенням почула голоси.
— Негідник! – тонко бринів жіночий голос. – Ти мусиш одружитись зі мною!
— Навіть не подумаю, — відповідав чоловік, і від тембру його голосу Хелен стало трясти сильніше. – Ти не була незайманою, тому думаю я не перший, кого ти хотіла повести під вінець через ліжко. Може наступного разу пощастить?
— Тварюка! У якої немає і краплі честі, ось хто ти! – продовжила жінка, чий голос все сильніше дрижав від гніву.
Хелен аж принишкла, вслухаючись в чиюсь драму, що розгорталась за кущем.
— Я це вже чув, — натомість спокійно відповідав чоловічий голос.
Хелен стало невимовно цікаво поглянути на цю парочку, яка було зовсім поруч, за поворотом. Вона обережно просунулась в бік голосів, боячись скрипнути зайвий раз снігом під ногою. Якщо її виявлять прямо зараз, в розпал сварки, буде дуже незручно перед коханцями.
— Мій брат цього тобі не спустить, — зло пригрозила жінка. – Чекай на виклик.
— Як скажеш. Мені не хочеться його вбива..
Закінчити фразу чоловік не встиг, тому що Хелен таки примудрилась послизнутись, і з гучним "ойком" вивалилась прямо під ноги скандалістам. При цьому в її нозі щось клацнуло, стрельнуло, і дівчина застогнала від хвилі болю в усьому тілі, що аж в очах потемніло. А коли перед очима розвиднилось, то ніякої жінки в полі зору вже не було. Натомість над дівчиною схилився найкрасивіший чоловік, якого вона тільки колись бачила.
Його обличчя намертво врізалось в її свідомість. Високий лоб, різкий розліт чорних брів, темні очі під ними. Вилиці, ніби виліплені тим самим скульптором, що різьбив аполлонів, рівний ніс і різко окреслені в міру пухкі губи, і звісно мужнє підборіддя з симпатичною ямкою по середині. Темне волосся чоловіка було скуйовджене, проте навіть так було видно, що над ним попрацював кращий цирульник Петербурга. І від нього приємно пахло терпким парфумом.
Чоловік протягнув Хелен руку, допомагаючи зіпнутись на ноги, але варто було їй встати на пошкоджену ступню, як вона знову скрикнула і похитнулась, міцно чіпляючись за рукав фрака незнайомця. Він був що найменше на голову вищий за Хелен, і вона відчула себе поруч з ним маленькою і тендітною.
Дівчина була б рада, зараз втекти від нього подалі. Тому що здавалось незнайомець в курсі, що вона підслухувала сварку. Було соромно, але йти самостійно Хелен була не в змозі, тому продовжувала триматись за руку чоловіка, не знаючи що можна йому сказати. А зазвичай Хелен не вирізнялась недорікуватістю. Було незрозуміло звідки взялось це несподіване збентеження. Незнайомець правильно зрозумів її стан, оскільки важко зітхнув, і заговорив:
— Ногу підвернула?
— Так, — жалібно протягнула Хелен, знову відчуваючи якийсь магічний ток від звуку його голосу.
— Ну що ж, зараз буде скандал, — більш до себе, ніж до Хелен промовив незнайомець. І вже до Хелен звернувся з питанням, геть збивши її з пантелику: – Готова здійняти фурор?
— Перепрошую? — спробувала з'ясувати що відбувається дівчина, але чоловік не вважав за потрібне їй відповідати.
Натомість він неймовірно легко підхопив її на руки, притиснувши до своїх грудей, і без жодних зусиль поніс в бік палацу графині Александрової.
Глава 1.
Море залишилось по заду. Солоне, тепле і вогке, сповнене ароматом йоду, риби і водорості. Безкрайні водні простори, всіх відтінків аквамарину. Спокійне, ледаче і мляве. Чи насуплене, пристрасно розкидаюче білий серпанок піни, нестримно гепаюче по бортах корабля, так ніби люте на людей, які посміли розсікати водну поверхню своїми дерев'яними шкаралупками.
Море озивалось до Хелен шумом хвиль, криком чайки, скрипом снасті, тріпотінням вітрил. Але довга подорож скінчилась. І дівчина із дивним почуттям жалю і полегшення ступила на сушу. Сподіваючись, що не на довго. Що скоро знову повернеться до моря, бо життя свого без злегка хиткої палуби під ногами, терпкого вітру і безкінечної синяви аж ген до горизонту здається вже не уявляла. І добре, що тітонька живе біля моря.
Тітка Настя, графиня Верьовкіна, дбайливо відправила за Хелен екіпаж. Легка відкрита коляска, запряжена граційними гнідими рисаками, чекала на дівчину, і Хелен нічого не залишалось, як перетнути п'ятачок площі перед причалом і розміститись на шкіряному сидінні карети. Кучер луснув нагайкою над вухами коней, і ті рушили з місця, карета злегка сіпнулась, і миттю вирівняла хід, м'яко пружинячи на ресорах. Юна пані Долинська вийняла віяло, обмахуючись – діло йшло до обіду і, чим далі залишалось відкрите море, тим сильніше відчувалось, що сонечко почало припікати.
Вони виїхали з портових кварталів, залишивши за спиною шум, лязкіт, брязкання і безліч найрізноманітніших запахів. Допоки коляска рухалась по Канатній вулиці, Хелен з цікавістю роздивлялась навкруги. В Одесі вона була вперше в житті, і до того знала про місто лише з тітчиних листів. Вражала велика кількість людей різних національностей. Так ніби й не покидала Нью-Йорк. Тільки тут було більше вихідців із східної Європи – греки, московити, серби, козаки, часто траплялись і іудеї. Чим далі від порту рухалась карета, тим чистішими і багатшими ставало вбрання перехожих, змінювався і навколишній пейзаж, багатшими ставали вивіски на перших поверхах будинків: лавки готового вбрання, тканин, бакалії, ресторації, згодом стали з'являтись будинки місцевих багатіїв, оточені чималими парками і утопаючі в приватних садах.
Не відразу Хелен, зайнята роздивляннями архітектурних зисків, усвідомила, що рух карети сповільнився. Десь приблизно посередні вулиці Малофонтанської двоколка і зовсім зупинилась, в очікуванні допоки відкриються ковані ворота, пропускаючи гостю до володінь графа і графині Верьовкіних.
Будинок графа, чи радше палац, відповідав займаному графом статусу митного чиновника і брата самого коменданта Москви. Велична триповерхова будівля, пофарбована в блакитний колір і прикрашена ліпниною і статуями, в оточенні лип, кленів і платанів. Хелен Долинська поправила неіснуючі зморшки на своїй світло-жовтій мусліновій сукні, перевірила чи не вибились бува пасма із тугої зачіски, і дозволила лакею у форменій лівреї допомогти їй зійти на землю. Окинула задоволеним поглядом місце, де їй доведеться проживати кілька місяців, і посміхнулась. Хелен любила свою тітку, і по-дитячому раділа зустрічі.
Чинний дворецький зустрічав Хелен у просторому прохолодному холі, тут вже дівчина згадала що вона шляхетного роду і не пасує панянці роззиратись як бідній родичці навкруги, тому стримала себе від роздивляння внутрішнього убранства будинку.