ЗЛАТОПЛУГ
Епос України-Русі
На київському циклі билин
Відтворення сучасною українською мовою, впорядкування
з додатком власного матеріалу
Віктора Гребенюка
ЕПОС, ЯКИЙ У НАС Є
Козацькі думи, ліричні пісні, вишивка, кролевецьке ткацтво, гуцульська різьба, петриківський розпис, поетичне кіно… Та хоч би скільки продовжувати перелік висот українського художнього генія – не вистачатиме билин на початку. Великого героїчного епосу.
Великий поетичний епос мають багато народів. Його творять або ж суто авторським способом (як-от "Божественна комедія" італійця Данте, "Лузіади" португальця де Камоенша, "Утрачений рай" англійця Мілтона), або ж на основі давнішої поетичної спадщини – балад, легенд, міфів, пісень.
Цебто, у другому випадку, попервах віками складалися розрізнені численні твори; потім їх тривалий час редагували, відсіювали чи об'єднували деякі варіанти; відтак укладали в певні групи, цикли; і врешті – бувало, за довгі століття – з'являвся хтось, що відхиливши якусь частину вбік, викладав решту суцільним сюжетом (додаючи за необхідності до рядків давніх попередників і свої). Увесь цей процес може тривати кілька історичних періодів, і за той час поетичний набуток одного народу стає часткою й іншого, переважно сусіднього, з певними культурними своєрідностями.
Вклад письменників чи фольклористів у формування таких національних епосів на останньому етапі – різний. Одних ми не знаємо й на ім'я (англосаксонський "Беовульф", німецька "Пісня про нібелунгів", іспанська "Пісня про мого Сіда"), інших знаємо як авторів-упорядників (Сін-леке-уннінні – шумеро-вавилонський "Гілгамеш", В'яса – давньоіндійська "Магабґáрата", Турольд – французька "Пісня про Роланда", Леннрот – карело-фінська "Кáлевала"), ще інших пошановуємо як авторів (Гомер – "Іліада", по суті, обробка старогрецьких дружинних пісень; Вергілій – "Енеїда", на ґрунті римських міфів і легенд; Фірдоусі – "Шах-наме", переспів сказань Персії; Лонгфелло – "Пісня про Гаявату", на підставі індіанських усних творів; Руставелі – "Витязь у тигровій шкурі", на основі грузинської народної поезії; Кройцвальд – "Кáлевіпоег", на основі естонської).
Подібним чином вивершують національні епоси й наші сучасники: Даніель – ассирійський "Богатир Кати́не", 1961 р.; Матін і Бібайк – "Мвіндо" конголезького народу ньянга, 1969 р.; Кунене – зулуський "Імператор Чака Великий", 1979 р.; Різванов і Салімов – лезгинський "Шарвíлі", 1999 р.; Спиридонов – марійський "Югóрно", 2002 р.; Сурія – монгольський "Джáнгар", 2018 р.; Шарононь, Шаронов – ерзяно-мокшо-російський "Мáсторава", 2019-й …
Так в останні десятиліття створено ряд епосів навіть нечисленних народів. Наприклад, три з половиною тисячі вепсів (Карелія) одержали рідною мовою "Вірантаназ" із-під пера Зайцевої, триста юкагирів (Якутія) – "Ідилвей" доробком Улуро Адо .
У т. зв. Списку шедеврів усної та нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО є чимало героїчних епосів, великих і малих народів. До прикладу: вірменський "Дави́т Сасунцí" (подано Вірменією), киргизький "Манáс" (унесено двічі, у 2008 р. за поданням Киргизстану, у 2009-му – Китаю як спадщина їхньої національної меншини), "Дедé Коркýт" (спільно Азербайджаном, Казахстаном і Туреччиною як спадщина тюркських народів), корпус якутських епічних сказань олонхó (подала Росія)… Нашого, зрозуміло, нема.
Нас – десятки мільйонів. Але "великого епосу" (в термінологічному розумінні) в українців досі не було, ні завершеного авторського, ні на фольклорній основі. Зробивши спробу епосу першого типу , ми поставили за мету скомпонувати епос другого.
А такий великий поетичний епос українців має ґрунтуватися чи на основі билин, чи на основі дум. (Або ж їх може бути два, як-от "Магабґарата" й "Рамáяна" в індійських народів.) Оскільки ж "Козаччина", героїчний епос на основі дум, уже твориться , ми дерзнули укласти подібний на основі богатирських билин.
У нас, на відміну од колеги А. Шмалька, для цього був більш підготовлений фундамент.
Річ у тім, що билини – а вони колись називалися стáрини – на Русі-Україні перестали звучати до середини XVII ст. (їх заступили думи того буремного часу). Одначе все ще лунали на окраїнних землях Московії, Росії – частині давньоруської ойкумени й новгородського розселення. У XVII–XX ст. їх записано, чимало і в численних варіантах; ті варіанти устійнено та згруповано за деякими загальними ознаками в кілька циклів, передусім у київський і новгородський. Причому автори зводів робили це кожен на своє вподобання.
Тим часом, багато віків побутуючи в середовищі іншого народу, билини київського кола набули певного нальоту "російськості". Декотрі ж дивом збережені уривки записано і в Україні; деякі билини переродилися в нас у казкові й пісенні сюжети – їх звели й переказали прозою.
То була велетенська робота, і ми змогли "стати на плечі гігантів": Авенаріуса, Водовозова, Шевчука, Лельчука (різною мірою використовували доробок їх усіх, але переважно першого). Не можна не віддати належного і всім, причетним до найповнішого видання билин , котрим ми почасти послуговувалися. Важливий досвід і Льва Толстого, який звів кілька старин із декількох списків і виклав їх "правильним стихом" .
Отже, ми, маючи намір дати читачеві український національний епос на основі билин, суцільним сюжетом – основною й побічними лініями, – поставили перед собою такі настанови:
– відтворити тільки билини київського циклу , переважно героїчні (хоч описані вчинки героїв не завжди гідні наслідування), окрім тих, котрі повністю зіткані з казкових мотивів;
– подати віршами ту вкраїнську билинну спадщину, котра нині є лиш у прозовій формі;
– викладати текст українською літературною мовою, уникаючи нальоту "російськості" та використовуючи зрозумілі сучасникам архаїзми й діалектизми (доч, пир, видіти і т. ін.);
– стилістично доречні старо— й церковнослов'янізми подавати українським ізводом (побіда, спасеніє, віди тощо);
– дописати (стилізувати) фрагменти, необхідні для викладу головної ідеї, сюжетної єдності та ритму, – за прикладом усіх попередників.
Тож вашій увазі, дорогі читачі, представлено книжну версію національного героїчного епосу. Одначе старини могли десь так і звучати з уст гуслярів в останній період побутування на Україні, коли вже лунали й перші козацькі думи.
Билини мало співвідносяться з фактами історії, географії, біографічними даними: у поетичних епосів – свої виміри часу і простору, фантазії та дійсності. Їх творено в епохи, такі далекі від сьогодення, з багатьма реаліями, що йдуть урозріз зі звичними нам. Однак людина залишається все тією ж. Тому, без сумніву, билинні óбрази близькі й нині сущим у Вкраїні-Русі. Слова богатирської епохи відгукуються і в наших умах та серцях.
Віктор Гребенюк
ЗЛАТОПЛУГ
Вступ
…З неба впали на скіфську землю зроблені з золота
плуг, ярмо, сокира і чаша.
Геродот
Висота-бо в нас – гори піднебеснії!
Глибина-бо в нас – море Чорне, Руськеє!
І роздоллячко – по усій землі!
Темні в глибині – омути дніпровськії,
Кручі крем'яні – пороги дніпровськії.
Гомін мовчазний по усій землі.
Вухо приклади: рать там топче гадь.
Струни наладнай: зазвучить наш Край.
Наш небесний дар оре плугатар,
Що зостався слід на тисячі літ.
Оре він наш степ плугом золотим,
Засіва наш степ зéрном золотим,
Хлібом із тих жнив досі кожен жив.
Покуштуй-бо ти вкраяні скибки,
Погортай-но ти сії сторінки:
Русь така була, із добра і зла,
Та іде за пруг й оре –
Златоплуг.
Зачин
Співець Добриня на княжому бенкеті
То не красне сонце в небі розгорілося –
То во стольнім гóроді у Києві
В Володимира у князя-сонечка
Почалася учтонька – почесний пир.
Поприходили всі князі з боярами,
Руськії богатирі могутнії,
Та і поляниці ті завзятії.
А живе у городі у Києві
У своєї любої матусеньки
В чесної вдови Афим'ї Олександрівни
Добрий молодéць, боярський син,
Що Добринечко Микитович на йменнячко.
Садовила його матінка за грамоту,
Научала уму-розуму, знань-від усіх,
Та й зростила вже синка до віку юного, –
Став Добринечко в чисте поле поїжджувати,
На почесний пир к Володимиру заходжувати,
На пиру та й во гуслоньки погудувати.
А то був же день в половині дня,
Княжинецький стіл та й на пів стола,
За столом усі в добрім настрої,
Володимир сам світел-радостен.
Аж во гридню ту княжинецькую
Входить млад Добринюшко Микитович,
Хрест кладе да по-писаному ,
І поклін веде по-ученому,
Поклоняється на всі сторони,
Сонечку Володимиру особливо вже.
Проводили молодця у великий кут,
У великий кут, місце більшеє,
За столи садовили дубовії,
За ті ласощі за цукровії,
За напої ті за медвянії.
То не злота трубочка затрубила,
То не срібна сопілочка заіграла –
Се промовив сам Володимир-князь,
Загукав та гучним голосом:
"Гей ви, слуги мої, слуги вірнії!
Наливайте чару зелен вина повную,
Наливайте чару пива п'яного,
Наливайте чару меду-солоду,
Підносіте чару добромолодцю,
Молодому та й Добринюшці Микитовичу".
Слухалися князя слуги вірнії,
Наливали чару зелен вина повную,
Наливали чару пива п'яного,
Наливали чару меду-солоду,
Підносили молодому Добрикові.
І промовив Володимир стольнокиївський:
"Ой же ти, Добринюшко, юн та млад!
А бери-но гуслоньки яворовії,
Порушай-но струноньки та золочені,
І заграй стихá та й побожного,
Що побожного – во спасеніє;
Другий стих зіграй по-веселому".
Як бере Добриня в білі рученьки
Ті дзвінчасті гуслоньки яворовії
Та й порушує струни золоченії,
Заграє́ стихá та й побожного,
Що побожного – во спасеніє.
Всі на учті аж призадумались,
Призадумались та й заслухались.
А заграв Добриня по-веселому –
Звеселив усіх на тій учтоньці!
Володимиру той спів ісподобався,
Мовить Володимир стольнокиївський:
"Ой же вправний співче ти, Добринюшко!
Та потіш мені ще князів-бояр,
Звесели могутніїх моїх витязів:
Заведи-но стáринку стародавнюю
Про того найдавнішого богатирища
Про Кирила Кожум'яку преславного,
І про того богатиря та й про старшого
Хитромудрого Вольгý Всеславича".
Як повів ізнов Добриня по гуслоньках,
Заіграв до наспіву давньоруського,
Стáринку завів стародавнюю,
Старинку завів потім давнюю.
Билина перша
Кирило Кожум'яка
Змій-людожер.