У невеличкому містечку, яке розташувалося біля вузенької річечки, поселився новий житель, котрий назвався майстром. Ніхто не знав його фаху, але куди б не заходив цей чоловік, скрізь давав поради.
Заглянув у майстерню до коваля — застеріг його:
— Ти перетримуєш залізо у вогні, від чого воно робиться крихким. І гартувати слід у маслі, а не у воді. — Й професіонально додавав:
— Куй залізо, поки гаряче!
— Не знаю, — невдоволено бурмотів коваль. — Роблю, як мене батько вчив. — І продовжував працювати по-своєму.
Кравцеві новий майстер тлумачив, як потрібно шити камзол, нагадуючи йому: "Сім раз відміряй, а раз відріж!" Шевцеві показував, як прибивати підошви. Теслі зауважив, що той неправильно тримає сокиру і рубає не з руки. Часто приходив до людей і починав у самий розпал роботи:
— Невірно! Треба ось так... Треба по-іншому, а не так, як ви звикли!
На це йому відповідали: "Не вчи рибу плавати! Як уміємо — так ї робимо!"
Пройшов деякий час. Стопталися чоботи у нашого майстра. Звернувся він до шевця:
— Е-е, брате, — посміхнувся той, — я ж тобі і в підметки не годжусь, не буду перед тобою соромитися — сам ший взуванку.
Треба було замок на двері викувати, то подався майстер до кузні.
— Ні, — похитав головою коваль, — у мене залізо крихке, не для тебе.
Кравець відмовився пошити йому нові штани, тесля — вистругати дошки, пекар — і той не дав хліба.
Повернувся додому наш майстер, зажурився. Бо він тільки і вмів, що давати нікому не потрібні поради.