Один заможний господар спромігся на кузню. Справи ковальської він не знав, та й учитись йому вже не було коли. Але мав дорослого сина. "Нехай мій Василько І опановує це дуже потрібне для села ремесло", — вирішив господар.
Про навчання домовився з відомим на всю волость ковалем. За невелику платню той узявся зробити з хлопця коваля.
Господарів син ріс ледарем. До роботи брався неохоче, а батько не примушував працювати, бо обходився наймитами.
— Ну що ж, хлопче,— почав перший урок старий майстер, — бери тачку і гайда по вугілля!
— Я прийшов до вас учитися, а не найнявся! — гонорово відказав хлопець.
— А як ти гадаєш інакше опанувати наше ремесло? — глянув на учня здивований коваль.
— Ви робіть свою справу, а я буду дивитися, спокійно пояснив йому Василько і для переконливості додав: — Ми вам за науку заплатили наперед Коваль тільки плечима знизав. Гроші він справді отримав, а коли так — то їхня справа, як учитися.
— Стій і дивись, мо' щось і вийде...
Три роки — строк навчання — збігли як один день. І протягом усього того часу Василько ретельно відвідував кузню, вмощувався збоку і спостерігав за роботою.
Батькові вже нетерпеливилося: має власну кузню, а чужі люди його хліб їдять.
Нарешті вийшов строк.
— Ану, синку, покажи, чому ти у відомого коваля навчився!
Василь узяв молота в руки. Гримав-гримав — а викувати нічого путнього не зумів. Побачивши це, батько зрозумів, якого спадкоємця собі виховав.
— Та ж я три роки за тебе гроші платив! А ти, ледарю, навіть не знаєш, з якого боку до ковадла підійти?! Геть з моїх очей! І поки не навчишся ковальської справи, до хати не приходь! — сказав батько, як відрізав.
Куди подітися Василькові? Пішов до того самого коваля найматися на роботу.
— Добре! — погодився коваль. — Бери тачку — і гайда по вугілля.
Тепер уже ніколи було Василькові спостерігати — бо від зорі до зорі він крутився підручним у коваля. І сам почав залізо кувати. Спочатку за прості вироби узявся, а далі — за складніші й складніші. Так і відкрив собі таємницю ковальського ремесла.