Не обійма – в обіймах душе.
...Тут народився, — рідний, кажуть, дим,?
Порівняно ще досить молодим
Прийшов на рідне попелище.
Були міста й місця повище,
Але рідніших, точно, не було.
Спочатку – слово. А до слова
Херсон прикрасила будова.
За тим небачені традиції! –
На місто впали інвестиції.
— Мій занедбаний світлий краю,
Тобі розквітнути бажаю!
— І вже роблю – робить як знаю!
А що місцеві— Влада – рада:
Клює "верховна" дика правда;
Геть розваляли, — нижче й вище, —
На підприємствах вітер свище;
Прийшов на рідне попелище,
Як фенікс – птах, немов Месія;
Щоб відродилася надія,
Зерном – грошима в місто сіяв.
В липкі херсонські падало воно,
В безсовісні кишені падало зерно.
МЕТАМОРФОЗИ (з останніх сил під гору!)
1.
Ти ж бачив: озеро цвіло –
Ні, не лілеями, а гниллю.
Уже не било джерело,
На що вже очерет – загинув.
Не розцвітало, а цвіло
Воно було і не було,
Воно не є, воно в минулім.
2.
Ти ж бачив: річечка текла
Нестримна, хоч і мілководна.
А невгамовність джерела,
А тяга до життя голодна!
До неї стежечки вели –
Текла з останніх сил під гору…
І люди йшли до неї, йшли
З своїми радощами й горем.
3.
Яким би ти в житті не був,
Які б не покривав висоти,
Переминаючи судьбу,
Вертай до власної особи.
Вертай, щоб у майбутнє йти,
А не пишатися собою:
Життя – це поклик до мети;
І не прощатиме застою!
МЕТАМОРФОЗИ СТЕЖОК (йде куди душа світати)
Якщо вийдеш на дорогу, —
Асфальтовану, широку, —
Йди по ній до свого щастя,
До мети, до себе йди;
Не забудь стежок від хати,
Де тебе чекає мати,
Йде куди душа світати.
Без стежок отих, дитинних,
Знай: дорога — лиш підмога;
Асфальтована, широка;
Відчуваєш — нежива.
— Що асфальт— На ноги легше;
Як і всі – ідеш в потоці;
— Пам'ятають нас — стежки!
Пам‘ятають і шанують
Неповторного лелеку.
Ось ти, вийшов на дорогу —
Дякуй сонячним стежкам.
Не забудь стежок від хати,
Без яких тебе не знати,
Йшла куди душа світати,
Де тебе чекала мати.
Дорога стелиться віками,
Живемо ж — самостійними стежками.
Нн
НЕВЕРЮЛЮЖІ ПЕРЕГОНИ (йди не в працевлаштування!)
Якщо ти роботу втратив,
Те бюро — моє кохання:
Я туди — немов за парту.
— Добрий день! — прийшов. — Будь ласка!
Світ святковий, наче пасха:
Не життя — життя, а казка.
І така в очах турбота,
Що готовий все віддати,
Й пропонується робота
На "будь ласка", без зарплати.
— Не потрібно— Що поробиш…
— Ще на той сходіть заводик —
Сексуально аж заводить.
День у день: не тиждень — місяць;
Маршируєш, і на місці.
Якщо ти роботу втратив,
Йди не в працевлаштування.
— Добрий день! — прийшов. — Будь ласка!
— А-а, життя вам, наче казка! —
Спохватилася раптово:
— Ще сходіть у податкову!
Був я там, і знову тут:
— Нате справку — не верблюд!
НЕВЖЕ НЕ СОН ЦЕ— (сонце на крові)
Я –не співець верховних од
Оцим, каліфам на годину.
Є – Україна, є – народ,
Мої натхнення і вершини;
Правічна хатка край села,
До хатки зболена стежина,
І люди – сонця та тепла,
А скільки горя за плечима;
А скільки планів, скільки мрій –
Словес облудні хороводи…
О мій трудящий, рідний мій,
Жорстоко так обманутий народе,
Я, перш за все, твоя дитина,
Бо думки іншої нема,
Як та, де квітнеш, Україно,
Священна, світла, без ярма!
А що ж пророчать дні нові
Ті, у яких я оборонцем:
— Восходить сонце…
— На крові?..
— Ой, на крові!
— Невже не сон це?
НЕВЧАСНА СОВА (Шпак мав мислі – задні)
Якщо ти цю байку знаєш,
Повторяю не для тебе:
Прогуляйся по садочку
Чи майни в дрімуче місто;
Шпак в солісти проривався;
Намагання, звісно, зайві,
Але Шпак мав мислі — задні.
Пропонує себе Півню:
— Я, як ти, послухай, пію!
Розкудахкалися Кури:
– Це — культура! Ось культура!
— "Гав-гав!" — чуєте, Собака!
— "Му! Му!" — чуєте, Корова!
— Як зарохкаю Свинею!
Де не взялася Сова
І, ага, такі слова...
Якщо ти цю байку знаєш,
Повторю ще раз, для тебе:
Шпак в солісти не прорвався;
Намагання, звісно, зайві,
Але Шпак мав мислі — задні;
Чи в житті так не бува?
— А його, Шпака, слова?!
— Ач, прокинулась — Сова...
Оо
ОСІННЯ ЕЛЕГІЯ (перезимую!)
Осінь в дозорі:
Світить – не гріє
Ти – моє горе,
Ти – моя мрія
Листя додолу
Пада й зелене
Ти – моя доля,
Але – без мене
Бабине літо
Сіті снувало
Пізні привіти
Щастя шукали
Осінь прощальна
Сплакує тихо
Ти – моя давня,
Але – не втіха
Білим дерева
Іній гаптує
Перезимуємо?..
Перезимую!..
ОСКОЛКИ СЕРЦЯ (падають на землю!)
Степ. Україна. Сонце так,
Неначе вперше бачить землю древню
Літає-тане жайвір-птах,
Гасає-гасне в небесах –
Осколки серця падають на землю
Поете, як ти, не зачах?
Очима вкотре всвердлюєшся в стелю
Літаєш-танеш, жайвір-птах,
Гасаєш-гаснеш в небесах…
— Осколки серця падають на землю!
ОСТАННІЙ УРОК (совість на тимчасовість)
Був поет, в поета — совість,
Був глашатаєм народним:
Відігрітися до нього
Душі йшли людські холодні.
— А тепер я відпочину! —
Написав десятки книг
І привладнився, як зник.
Був і там прапороносцем,
Навіть прапором: чинуші,
Славним іменем прикрившись,
Витворяли що хотіли.
— Мабуть, з ними заодно…
— Долі світле полотно
Кинув сам під часу поїзд...
Відпочинок то чи зрада
Ремесла свого й народу
Був поет; в поета совість
Перейшла у тимчасовість.
А тепер він відпочине!
Та наб'є продажний шлунок;
Але виставить рахунок
Совість — зведений курок.
П'ять хвилин, для покаяння,
Дай останній свій урок.
Пп
ПЕРЕРОДЖЕННЯ (привладнили Тебе до мілини!)
Надія! Велетень! Месія! – а вони
Привладнили Тебе до мілини.
Ім'я Твоє, воістинно велике,
Аморфним стало та чужим, безликим:
Ввійшов, благословенний, в мілину!
Хіба на думці у болота
Душі глибокої робота?
— Своїм онукам що— — Все вигідно робити!
— Розквітнуть мріяв— – Вийшло: зацвісти!
— Як стане діда їм не вигідно любити,
Їм наплювать що дід той будеш ти.
— Піднявся. Значиться – талант!
— В житті моєму – емігрант..
— Та й не такий вже він і гранд!
Душа, зміліла так твоя душа –
Не зачерпну й рядком вірша.
Ішов до джерела, до пракоріння,
І не дійшов до власного прозріння –
Ввійшов, благословенний, в мілину!
Уже ввійшов. Уже – не поверну.
Духовність.. Ой! Гегемонічний клас
Працює на базар та унітаз.
Временних літ сучасних повість:
В костюмі світлім чорна совість.
ПІДСНІЖНИК (написано в 1971-ому році)
Із-під снігу, і так називається…
Крізь сніги зледенілі, крізь лютневе виття
Пробива-пробива-пробиваюся
До життя.
Буду. Вірте. Уже – починаюся
Словом чесним та тихим, пагінцями ідей
Пробива-пробива-пробиваюся
До людей.
ПОВЕРНЕННЯ (…і внучатий лелека; 1977р. написання)
1.
Таке вже випало на вік,
Що, виникаючи з доріг,
Лиш біля цього дому
Скидаєш втому.
А як радіє дім!
Аж море сонця в нім!
І забува розлуки,
І тисне руки.
2.
Пам'ятаєш: малими
У левадній малині
Біля нашого ставу…
Що, дорослими стали?!
А так хочеться в пам'ять
На хвилиночках падать.
3.
Ми дитинства пралісу
Припіднімем завісу:
Гомінкі, як синиці,
Виринають суниці;
З ними, глянь, подружили
Синьоокі ожини;
І смішний боровик
В кошик радісно – плиг!;
І вечірня заграва
Теплу пісню заграла –
Також на віддалі,
Та частіше навідує.
4.
"Підійди, підступися…" —
Зашепоче пшениця
Свіжим голосом серпня,
Аж торкається серця.
Забродило колоссям
Жовте море колгоспне,
Як роками… Перепелята,
Цим лиш дай розпитати,
Точно наші сусідки:
— А надовго— – А звідки?
5.
Вечір блудний щоднини
Загляда у шибчини
Того щастя хатини
Біля шипшини…
Знов і знов
Ходить маминим сном
І земля ця вродлива,
Котра нас народила,
І що приютила,
Далека,
І внучатий лелека.
ПОЕТ (будь цій книжці відповідник)
Коли вдалось видать книжку
Поетичну; рими вдалі,
Про любов оригінально,
Зримі описи природні;
Знай: поезія — це сонце,
Що в крові твоїй гарячій;
Сонце, так, але не м'ячик.
Полювать почнуть на тебе.
Головне — щоб зацікавив.
Надрукують, знівелюють,
І чиновників приставлять.
— Завтра — зустріч: це — не треба!
— Про народ — про владу, значить…
— Напиши на роковини...
Ти ж — один. Один — і Всесвіт.
Всесвіт — в серці нерозміннім.
Якщо вдалось видать книжку,
Будь цій книжці відповідник.
Знай: поезія — це сонце,
Що в крові твоїй гарячій;
Сонце, так, але на м'ячик;
Сонце, світить що крізь серце
Коли це в собі відчуєш,
Лиш тоді кажи: поет я.
ПОМИНАЛЬНЕ ВЕСІЛЛЯ (годували кабанця!)
Якщо ти на тім весіллі
Не бував, — о, ти везучий! ,
Не весілля то – поминки
По поетовій душі.
Одруживсь поет на владі;
Всі, рідня-сусіди, раді;
А поет — вже не поет.
Одруживсь. Пристав у прийми.
Владну підлість сито хвалить.
Як, поглянь, в копійку дише,
Як плює на "той" народ.
— Ось , писав... — Читай що пише!
— Він — це він: глашатай вічний...
— Тимчасовим клерком став!
Перетворення такого
Світ не бачив... Так, гидкого!..
Якщо ти на тім весіллі,
Ти пропащий чоловік.
Одруживсь поет на владі;
Як чиновники — е-ех-х! — раді:
Не потрібно жить по правді,
І поет — вже не поет.
— Ну, дописуй, до кінця...
— Годували кабанця!
ПРАВДА ПРО ПРАВДУ (а не вкрадена та правда-)
Якщо це борець за правду…
Що?! Газети так писали,
Телебачення казало,
Говорив так сам про себе…
Підійди до правди ближче,
Роздивися чесним оком,
Розпитай в людей про неї.
Це вона?! — …до неба дачка,
Хатка-терем, три машини
На манюсіньку зарплату?..
Чи не вкрадена та правда?
— В кого вкрадена?! В народу,
Кому він так ревно служить…
— Обманулася в довірі!
Правда та вже душу з'їла,
Заросла забудь-травою.
"Якщо це борець за правду,
Він не житиме брехнею!"
Підійди до правди ближче,
Близько-близько, очі в очі:
Не читай гнилі газети,
Не влізай у телевізор.
Аж ярмом народним стала
Правда та. Брехня чи правда?!
Рр
РАНОК-ВЕЧІР (несемо себе у вечір)
Якщо ти устав до сонця,
То тебе зустріне ранок.
Ранок — дня твого початок,
Танець з виходом у день.
Люди, ми від ранку йдемо;
Несемо себе у вечір,
У майбутнє — в інший ранок.
Ось, пройшов — за ним дорога;
Цей — кручена стежка в'ється;
Що із того правильніше,
Ранок завтрашній розкаже.
Ранок — юна невгамовність;
Вечір мудрий, як людина,
Що життя прожила довге.
Діалектика природи
Незалежна від породи.
Якщо ти піднявсь до сонця
День твій сонячним хай стане.
Люди, ми від ранку йдемо;
Несемо себе у вечір,
Щоб той вечір став прекрасним,
Щоб краса дійшла до ранку.
Нас нестане... Юний ранок
Вперто йтиме в мудрий вечір.
РЕВІЗІЯ (а вони тебе розсудять – "Я" твої)
Якщо ти ввійдеш у славу,
Розбуди в собі уяву,
По житті пройди своєму,
Повернувшись у сьогодні,
Сам з собою ти зустрінься:
І вони тебе розсудять,
"Я" твої – з учора й з нині.
Як життя прожив єдине?
Глянь-но, вигляни з-під маски!
Жив чи підло прикидався?
Як нестане, скажуть як!
— Уявляю: "я" зустрілись,
Пораділи, тиснуть руки…
— Чи колишнє б'є по морді?
Завтра виставить рахунок
Як душа співала… Шлунок!!!
Якщо ти ввійдеш у славу,
Не буди в собі уяву –
Не зустрінься сам з собою!
Стануть "я" твої до бою
Не з собою, а з тобою,
"Я" твої тебе й уб'ють…
Ходять-ходять по реанімаційній палаті
Ревізійні "Я" мої прокляті…
Сс
СТАВКА-1 (ставив на зеро!)
На краю рідного відродження
Розпочалося твоє сходження:
З відверто – чесних інвестицій.
Без врахування тих гнилих традицій.
На виробництво ставив, на зеро!
Душа— Яка там з неї вигода, з душі:
Душа стояла боса на межі
Людської долі швидкоплинність
Не повертав ти на первинність,
Хоч подавав первинний голос.
А жити тут не вміють за когось.
— Той голос заглушити не могли...
— Як звідусіль горлали "Слава!",
Не прислухався – чулось "Сала!".
І стрімголов рвонули до нуля
На шлунок власний, на кишені для.
Не краю рідного відродження –
Менталітетом вбили сходження.
На виробництво ставив, на зеро!
В асфальт душі не висівав зерно,
Про те й не думав ("А, нехай..."),
І непоганий наче урожай.
— Месія— Ні! Лихвар не був Месія:
В асфальт душі зерна не сіяв.
Ставка-2 (тебе привладнили, Месіє!)
"Не краю рідного відродження?
Менталітетом вбили сходження."
Радійте, дітки: наші тато
В народні записались депутати.
Не поскупивсь копійку дати.
– Тебе привладнили, Месіє!
– Та хто посміє— – Та посміли!
Душа твоя – з кишені вийми!–
Змарніла йде до влади в прийми.
З руки банкірської – оце твоя робота!–
Інвестиційно розростається болото.
– Як міст без річки: й назву загубив
– Та що йому до наших бідних нив
Й заводів наших – дивиться з копійки!
…А на болоті рідно вишня розцвіла.
"Не краю рідного відродження –
Менталітетом вбили сходження!"
Не поскупивсь копійку дати.
Спадає сон-грязюка з підошов:
Бо не сягнув свого життя основ;
Ти не до вишні, ти в болото йшов.
…Пройде усе… Не все сліди залише…
Запише вічність кольори слідів.
СИНІ, АЖ ГОСТРІ… (вибач неправду…)
Сині, аж гострі, очі;
Погляд – у серце ніж…
Бачить тебе не хочу –
Пишеться вірш.
Юне таке, зелене,
Наче роса на траві…
Заміж іде не за мене –
Пишеться вірш.
Будуть – сім'я, турботи…
Хто— Хто завгодно – не я!
Так, у житті його ти,
В вірші моєму – моя.
Очі, напишу, сині;
Погляд – щоб не зачах.
Вибач неправду: сина
Мого несеш на руках.
СТРИПТИЗ ПО-ХЕРСОНСЬКИ-1 (зачовгана вторинність)
Історія тоді лиш має значення,
Коли майбутнє є її тлумаченням.
Як довго ця, — з життя, не із підручника, —
Крамольна м'яла мене думка, мучила:
Губернії столиця – наш Херсон;
Повіти – Миколаїв та Одеса;
Бо так було потрібно стратегічно.
А у житті ніщо не вічне.
Коли гули вітри зустрічні, —
І в цьому також певний є резон, —
На них не йшов, їх обминав Херсон.
— Як розмовляти – так чи в телефон...
— Одеса, ось первинність, не Херсон!
— Що може він, вторинній твій Херсон?
Де бережуть, як дівчина невинність,
(До економіки, культури, школи),
Зі слів чужих зачовгану вторинність,
З якої де не випустять ніколи.
Губернії столиця – не Херсон!
Якби зустрітись довелося нам
З отими: "Гроші – вченим дикунам,
І як ті гроші розкрадаються – дивися!.."
Окремі факти— Стоп, уже – традиції,
Куди і ти вкладаєш інвестиції.
СТРИПТИЗ ПО-ХЕРСОНСЬКИ-2 (заробітчани чи сини-)
"Історія тоді лише має значення,
Коли майбутнє є її тлумаченням,
Як довго ця, — з життя, не із підручника,?
Крамольна думка м'яла мене, мучила".
Стриптиз в театрі обласному.
Коли зухвало топчуть святості основи.
Прошу, не треба про талант гучні промови.
Запитуй прямо: хто вони –
Заробітчани чи сини?!
Що вибрали: народно-рідну долю
Чи вже й себе розмінюють на долар?!
– Театр— Театр тоді стояв на роздоріжжі…
– Він, взагалі, державна установа…
– Де нижче пояса – основа!
Міняли бочку.