Графство укрів "Фарана"

Марко Східняк

Сторінка 6 з 25

Мати плакали на призьбі. Довго і гірко.

А коли татари зв'язали дівчину налигачем, то помітила, що й гнізда з грязюки під стріхою корівника порожні. Ластівок теж не було. Вівці покірно вибирались з вівчарні, бекаючи і переступаючи через розкинуті руки старого вівчаря.

Вже південніше Балти нечисленна валка ясиру була гуртом закуплена турками і відвезена у Марсель, де їх усіх було перекуплено на вивіз, у Південну Америку. Дехто жалкував, що далеко і не виберешся в Украйну, навіть якщо звільнишся. Більшості було все одно.

На другий день пошкандибала на палубу, у Класи, бо було нудно самій, коли всі були на заняттях. Навчання сприймала, як казки своєї бабусі у дитинстві. Мала гарний почерк, але погано запам'ятовувала історію та географію, бо вони нічого не перевертали в повсякденні. Ну якби вчителька географії до названих материків добавила б ще чотири, що змінилось би довкола? Де це реально використати? До математики ставилась з повагою, то загалом арифметику освоїла. Її дивувала якась відверта відстороненість наук від звичайних людських справ.

– Як лікувати вівцю, як в'язати светр, що був на Всеволоді Володимировичі? Вчителі, які не рахували Килину ні серед перших, ні серед останніх, неохоче відповідали, що вчать найзагальнішим речам, що потрібні і чоловікам, і жінкам, щоб орієнтуватись у світі, та тим, що дозволяють відчувати себе українкою. Дівчина відказувала, що таким речам вчить піп з амвону та дячок, якщо діти. Взаєморозуміння не було, але Килі подобався статечний порядок навчання, і хлопці, яких вона мала за невгомонних охломонів, що пристойно і правильною мовою відповідають на запитання вчительки.

Граф зробив, на його погляд, все, щоб сторонні люди зблизились під час перевозки. Що об'єднує випадковий набір незнайомців? Походження, стать, вік, сімейний стан, місце проживання та професія – вирішив він. То у класі Товчигречки були зібрані селяни, хлопці і дівчати до 18 років, холості, з півдня України (південь України тоді був дещо північніше, шановні), які до полону займались тваринництвом.

Хлопців і дівчат у групі було порівну, бо хоча й жінок серед новопоселенців була лише третина, в ескадрі йшли й кораблі, на яких були тільки нежонаті і, деякі, за висновками вихователів, стурбовані чоловіки. Народ видався неспокійний, декого саме там тримали в наручниках. Погроми в дівочих каютах керівництву були ні до чого.

Килині подобався кремезний хлопець десь під вісімнадцять з карими очима. То вона любила слухати його неквапну річ, наче мимохіть ставши на відстані чутності. Якось він сказав товаришеві на перерві:

– Кормлять непогано, але одноманітно. Я б бринзи з'їв.

– Де ти серед моря овець на цілу флотилію набереш? – заперечив той.

Киля незчулася, як встряла у розмову.

– А я вмію бринзу варити, – вихопилося у неї. – Навіть на базарі торгувала. Брали.

– А як воно робиться? – спитав хлопець. – Мати й сестри відганяли, казали, що то не чоловіча справа, то й не знаю. І як тебе звати, Товчигречка? Чому прізвище якесь не селянське?

– Хрестили Килиною. Дід був козаком, то й прізвище їх, з викрутасом.

Так розпочався рід знаменитих латифундистів-вівчарів Фарани Товчигречків, якщо вірити автобіографічній повісті Килі "Вівці і все моє життя".

Ще додам, щоб знов не заявили, що автор не володіє матеріалом. Пани колись присвоїли роду жениха мерзенне наймення, у порівнянні з яким Гавгав, як прізвище, звучало би як занадто академічне. І тільки так і називали. То на кораблі його зареєстрували як Чабана. Сам він не сприймав це як прізвище, то при реєстрації у корабельному журналі сказав:

–У тебе, Килино, чесне родове ім'я, то хай буде означенням нашої сім'ї.

Ну до чого ще причепляться уважні читачі? Доповім, що Килі було сімнадцять, а Дениско саме на кораблі відсвяткував 18-тиріччя. До появи відповідного закону Фарани, в ескадрі керувались законодавством Атлантиди, а там взяття сім'єю прізвища нареченої передбачено.

На віче ті, хто вирішив зачепитись за ближні хутори, провести розвідку, і не починати бої без чіткого розуміння ситуації, всім вічем наказали жінкам тікати, як від осередку зарази, від городу на схід. З Килиною пішов чоловік.

– Ніччю спить десь у стайні на хуторі, днем ідіть шукати дальший.

Так і обійшлося.

Ще один не викладений тут до кінця епізод заснування графства завершився так. Коли ще кораблі переселенців з Атлантиди йшли на південь, десь біля Ресіфі шторм пошматував ескадру і шхуна "Княгиня Ольга" сіла на мілину. Чайка, де пливли хазяї майна на "Княгині" затрималася, до них приєдналися два бриги запорожців. Із згорнутими та обв'язаними сезнями вітрилами вони штормували поблизу, готуючись прийняти на борт шлюпки з шхуни, а може й людей з чайки. Але корабель просто проїхався кілем, каменів, щоб пробити дно, на піску мілини тут не знайшлося. Тому, коли вітер змінився із штормового на свіжий та підійшов пік приливу, на самих завозах "Ольгу" стягнули з мілини. Все було не так ідеально, було в деяких містах майже прошкрябане днище, то трюм сльозився і треба було відкачувати воду. Все майно було повністю промокле і треба було сушити його на палубі, щоб не пропало.

То через півтора місяця явилась у Чар-бухту, як привид з того світу, шхуна "Княгиня Ольга". Вона було почала тонути, її підремонтували десь запливши в гирло якоїсь річечки. Потім за кораблями запорожців погнались португальські кораблі. Побачивши що "Ольгу" під прапором Атлантиди ніхто не збирається переслідувати (це був трофей від англійців), а в них пізнали бувші португальські кораблі, бриги корсарів пішли у відкрите море. Пропливши вдвох з чайкою мало не тиждень, шхуна прийшла до пристані графства. Людей, які не бачили графа слабим і нікчемним, у країні добавилося.

7

Люди розселилися, тулячись до бувших іспанських асьєнд (не завжди великих), до бувших козацьких хуторків, основна маса – у бувші паланкові містечка, де теж була вільна земля. Але найбільшою біллю і увагою для Всеволода були великі пустирі на півострові, де не дуже й густе індіанське населення вимерло від холери та рябої зарази ще при перших європейцях, і якось туди не добрались ні козаки, ні іспанці.

Сформувалась переселенська експедиція – чотири поселення по двадцять сімей без дітей. Були щедро видані намети – шатро на родину. На слободу – пара коней з бричками. Відправили землеміра, щоб разом з слобожанами визначив локацію кожного населеного пункту. Сівши на бідарку та взявши невелике супроводження, як тільки дозволили столичні справи, подався граф на перевірку. У села переселенців з Атлантиди він навіть не потикався. Там залізний порядок. А у 17-ту округу посланий народ – збираниця. Можуть і роз працюватися, можуть і розпитися.

Охорона з осудом дивилась на однокінну бідарку, це панське причандалля, що слабо годилось до бездоріжжя пампи, але "попереду, на баскому коні" для графа було чомусь абсолютно неприйнятне. Та й двоколка – не парокінний віз, пройде.

Слідуючи схемі землеміра, що вже вернувся у стольне місто, кавалькада, без особливих пригод добралась до першої слободи. Зеленіли двадцять городів понад річкою. З боку степу паралельно їм йшов ряд палаток – явно там, де будуть майбутні мазанки. Виходила однобока вулиця, але поселити городом у палаючий степ — це зарані знедолити сім'ю, лишивши її поливних овочів. Герцога порадувала така ініціатива розселення. Він же не прусський король Фридрих-Вільгельм Перший і "орднунг" його цікавить значно менше.

1715. Після Нового Року Наглядова Рада Атлантиди на засіданні аналізувала процес створення графства та напрямки подальшої стабілізації соціально–політичної ситуації у Фарані. Джерелами інформації були:

– листи Всеволода та Ореста Єлизаветі;

– листи Лідії Михайлівни Коваленко як міністра МЗС Фарани у МЗС Атлантиди та як куми і подруги герцогині;

– копії листів Ореста своїй сестрі Лізі та другу, молодому священникові Силуану (в миру Максим Андрійович Бондаренко);

– копії тридцяти шести приватних листів, направлених різним особам на територію герцогства із графства, що так або інакше висвітлюють період заколоту;

– копії донесень з Буенос-Айреса Його Превелебності Диего Ладрону де Гевара Ороско Кальдерону, епіскопу Ліми, віце-королю Перу щодо подій на південних кордонах Бразилії (отримано від секретного відділу канцелярії Війська Заокеанського);

– копія донесення віце-короля Бразилії Його величності королю Португалії Жуану 5 Великодушному (надійшло від міністерства закордонних справ Фарани).

– сто вісім протоколів опитування моряків флоту її величності щодо подій у Фарані;

Бажаючі не акцентувати неточність дії керівництва як герцогства, так і графства та все ж ясно і однозначно сформулювати порядок дій, висновки оформлені як рекомендації для заснування нових держав.

Постанова "Про деякі особливості функціонування державних інституцій" від 27 травня 1715 року. (витяги)

1. Колоністи, що висаджуються першими на нові землі, повинні бути із старих українських поселень у Новому Світі.

2. Колоністи, що первинно і спеціально призначені для даного державного утворення, повинні бути притримані за її межами, поки управління колонією не систематизується (до трьох місяців);

3. Бажано в одній з існуючих країн мати невеликий експедиційний корпус, що при потребі може бути поповнений добровольцями.

4. Зробити безперервним і постійним контроль відданості переселенців певним формам правління. Ще при вербовці чи закупівлі переселенців відкрито просити висказати свій погляд щодо козацького стану, передавати тих осіб, що змінили свої погляди у відповідні держави, намагаючись викупити громадянський спокій.

5. Осіб, впевнених у тому, що при монарху можна тільки "страдати під гнітом", а не жити краще багатьох, або всіх республік, готових страждати від судового переслідування, але не переселятись у Вольності, не тримати у державі. Вони будуть демонстративно "мучитись від несвободи", це заразне, бо бід у всі часи і у всіх людей достатньо, це може вилитись у смуту.

6. Таких, хто явно пропонує себе в жертви для початку розкрутки класового протистояння, хто відмовився переїжджати у паланки, відбув невеликий строк і не покаявся, вивозити в Європейську Украйну і передавати у той стан з якого він або його предки попали в наші землі.

7.

1 2 3 4 5 6 7