Млини, що мелють наше збіжжя.
Крилаті, темні та похмурі
Вони радіють кожній бурі.
Під час осінніх буйних злив,
Коли вітри шумлять між крил.
Вони мов велетні циклопи
Чатують ніч ворожим оком.
І враз налякані вітрами
Махають чорними руками.
І понад сірі плями хат
Кудись біжать, біжать, біжать…
Немов би дика, темна сила
Важкі розвіяні вітрила
Вгорі хитаються над дахом,
Шумлять і стогнуть з переляку.
На всіх узгір'ях, на горбах
Млини риплять і сіють жах.
Старі ж мірошники сичами
Крізь діри дивляться в тумани.
І цигарок огняні очи
Таємно світять серед ночі.
Глухе село мов сам відчай
В осінніх топиться дощах.
І вітряки живцем розп'яті
Неначе символи закляті
Стоять роки, стоять віками
Над скорбними його шляхами.