Казка на косичку

Галицька Олена

Поліні РАКІТІНІЙ

з любов'ю та ніжністю присвячується

МАЛЕНЬКА ПЕРЕДМОВА

Чи доводилося вам чути, як репетують маленькі дівчата, коли чешеш їм волосся? Аби заспокоїти онуку під час цієї процедури, я почала розповідати їй про Бабу Ягу і три волосини, які вона по черзі губила, роблячи зачіску для балу. Пам'ятаєте: "Ну, піду розпатлана!".

Сумна історія, але онуці вона сподобалась. Ревіти перестала і з того часу кожного разу просила: "Розкажи мені…". Але ж скільки можна правити про стару лису бабу? Вона ж, мабуть, теж була колись дитиною? Так виникли ці історії про Маленьку Бабку Йожку. Одна казка – одна косичка. Тому і назва така дивна – "КАЗКА НА КОСИЧКУ".

Отож, то історія про сучасну дівчинку, яка живе у великому сучасному місті, аж раптом потрапляє у справжню казку! Зараз ці історії зібрані у трилогію. Перша частина – то переважно знайомство з мешканцями Завороженого Лісу, друга – боротьба зі страшним та підступним ворогом, третя – неймовірні пригоди та пізнання чарівної країни Потворії.

Частина перша. ЗАВОРОЖЕНИЙ ЛІС

Подивись на світ. Він набагато дивніший за сни.

Рей Бредбері

Розділ 1

ДУЖЕ ДИВНИЙ ДОЩ

Маленька Бабка Йожка жила в середмісті неподалік Центрального скверу. На його широких галявинах росли розлогі дерева, а різнокольорові куртини, що розквітали навесні, аж до зими милували око. Теплими літніми днями доріжками, вкритими цегляною бруківкою, бігали, скакали, каталися на велосипедах та роликових ковзанах непосидючі діти. Статечні дорослі прогулювалися поруч або, відпочиваючи на лавочках, про щось неспішно розмовляли.

Восени сквер засипало пожовклим листям. Його згрібали у великі купи, які, граючись, дуже любили ворушити діти. Роздратовані садівники сварили їх, махаючи мітлами, водночас ухиляючись від колючих їжачків каштанів, що падали згори. І малі і дорослі залюбки збирали жовто-червоні кленові букети і лискучі каштанові кульки, які так приємно довго тримати в руці, а потім зненацька знайти у себе в кишені.

Взимку сквер засинав під снігом і спав би до самої весни, якби не будила його невгамовна малеча зі своїми санчатами. Сніг мерехтливими діамантиками сяяв на морозному сонці, лунко рипів під ногами, а надвечір, кружляючи під ліхтарями маленькими хуртовинами, замітав усі людські денні сліди. Сквер знову засинав…

У сквері був дитячий майданчик, і Маленька Бабка Йожка дуже любила кататися на гойдалках і каруселях, влітку ліпити з піску пасочки, а взимку – великих сніговиків зі снігу. Але найбільш їй подобалася невеличка хатинка, що стояла у найдальшому куточку за кущем бузку. Як весело було там ховатися від друзів, коли вони грали у схованки! У хатинці було тепло й затишно у будь-яку погоду, і ніхто-ніхто не міг знайти там Маленьку Бабку Йожку.

Дивіться також

Якось навесні пішов ДУЖЕ ДИВНИЙ ДОЩ. Дощило весь день і всю ніч, а наступного ранку Маленька Бабка Йожка підбігла до вікна і побачила, що все навкруги стало, наче весела розмальовочка. На деревах виросли маленькі зелені листочки, на кущах і клумбах розквітли прегарні яскраві квіти, жовтогаряче сонечко сяяло на чисто вмитому блакитному небі. А ще вона побачила веселку – сяючу різнокольорову дугу високо в небі, яка одним краєм починалася у сквері, а другим вела кудись далеко-далеко, аж за місто!

Вона одразу ж побігла до скверу, маючи на меті знайти місце, де починається веселка, а також подивитися, чи не цвіте вже бузок біля її улюбленої хатинки, і зненацька побачила… так, саме її, хатинку, що гордо чалапала бруківкою назустріч, незважаючи на украй здивованих відвідувачів скверу. У хатинки раптом з'явилися КУРЯЧІ НІЖКИ!

– Привіт, сказала Хатинка. – Щось ти довго спиш. Я вже весь сквер оббігла, всі рослини передивилася, всі квіти перенюхала! На тебе чекала.

Здивована Маленька Бабка Йожка й слова не могла вимовити. Нарешті пробелькотіла:

– Але що це? Як? Звідки? Ходиш? Розмовляєш?

– Та… – Хатинка крутнулася на одній ніжці навколо себе. – Після цього ДУЖЕ ДИВНОГО ДОЩУ у всіх щось росте. У дерев – листя, у кущів – квіти, у землі – травичка… От і у мене виросли ніжки. – Вона продемонструвала справжні курячі лапи, схожі на покручене коріння, і по черзі поворушила довгими пучками з гострими пазурами.

– На, – машинально поправила Маленька Бабка Йожка.

– Давай, – підсунулася ближче хатинка.

– Що тобі дати?

– А що ти кажеш "на"?

– Треба казати "на деревах, на кущах, на квітах"…

– Теж мені, вчена… – незадоволено пирхнула Хатинка, але одразу знайшлася:

– Ніжки виросли у мене, а не на мені! Й взагалі головне, що вони Є! Хоча… –вона подивилася у калюжу, повну дощової води. – Я ж тепер НА ніжках!

– А у мене нічого не виросло. – Маленька Бабка Йожка розчаровано роздивлялася своє відображення у тій самій калюжі. – Ну зовсім нічого…

– У тебе має вирости Жага Пригод та Подорожей. Чи була ти колись, наприклад, у лісі?

Маленькій Бабці Йожці читали багато книжок і вона знала, що ліс – це така велика купа дерев, де багато тварин, рослин, грибів та ягід. І все це дуже дике. Так вона і відповіла Хатинці на Курячих Ніжках. Та скептично вислухала її пояснення і додала:

– А ще ліс – це неймовірної краси кущі та квіти, дзвін сріблястих струмочків, чисте повітря. Там невідомими стежками гуляють небачені створіння. Там живуть дивні чарівні істоти, тварини вміють розмовляти, товаришують одне з одним. Звичайно, якщо це – ЗАВОРОЖЕНИЙ ЛІС!

Розділ 2

МАНДРІВКА ПОЧИНАЄТЬСЯ

Хатинка на Курячих Ніжках нетерпляче пританцьовувала на місці:

– Ну, що надумала? Як тобі ідея добратися до такого лісу і там оселитися? Будемо гуляти, збирати гриби та ягоди, нових друзів заведемо! Цілий день на свіжому повітрі! – і вона хвацьким жестом скинула із дверей новеньку сріблясту драбинку.

Маленька Бабка Йожка вже десь бачила цю драбинку. Так, саме її не встигли встановити на великий іграшковий корабель, який щойно з'явився на дитячому майданчику.

– Ти дуже погано зробила, поцупивши цю драбинку, – посварилася вона на Хатинку. – Як же тепер діти будуть залазити на корабель?

– Він все одне тільки-но пофарбований, – відмахнулася Хатинка на Курячих Ніжках. – Мами і бабусі мені тільки подякують за те, що їхня малеча не перемазюкається. А ми, як тільки дістанемося лісу, знайдемо якогось теслю, і він зробить нам драбинку з дерева. Цю ж одразу відправимо назад Голубиною Поштою.

Маленька Бабка Йожка спробувала уявити, скільки ж потрібно птахів, щоб підняти та перенести назад важкеньку таки драбинку. Вийшло багато: сто, а може двісті, а може цілий мільйон!!! Вона не знала, чи знайдеться в лісі така кількість голубів, але нема чого робити – Хатинка на ніжках досить таки "підросла" і залізти до неї стало непросто.

Ошелешені перехожі, не вірячи своїм очам, дивилися услід дивній процесії: Хатинка на Курячих Ніжках гордо виступає тротуаром, на її невеличкому ґаночку сидить Маленька Бабка Йожка і чеберяє від задоволення ногами, а слідом біжить купа дітлахів – друзів з майданчику, які вирішили провести двох мандрівниць у путь. Хатинка на Курячих Ніжках голосно заспівала:

Рано-вранці – не забудь! –

Треба вирушити з дому

Нас чекає довга путь

Незнайома, невідома…

Нас чекає синій ліс,

Гори, ріки, полонини.

Тож вперед, щоб шлях приніс

Світ чудес ясної днини!

– Щодо гір та річок ти нічого не казала, – обережно пробурмотіла Маленька Бабка Йожка.

– То для рими, – пояснила Хатинка на Курячих Ніжках і продовжила:

Ля-ля-ля-ля – ля-ля-ля,

Трулляляля-трулляляля

Трулляляля-трулляля,

Ля-ля-ля-ля – ля-ля-ля-ля!

– Далі ще не придумала, але можемо почати з самого початку.

Маленька Бабка Йожка підхопила хатинчину пісеньку. Весело співаючи, вони вийшли за місто, минули передмістя, перейшли мостом через річку і попрямували широкою уторованою дорогою вздовж безмежних ланів та луків.

Зненацька Хатинка на Курячих Ніжках замовкла.

Попереду синів Заворожений Ліс.

Розділ 3

НОВІ ЗНАЙОМІ

– Але чому він такий синій? – здивовано спитала Маленька Бабка Йожка.

– Бо він ще далеко. То такий світловий ефект, "о-па-ле-сцен-ція" називається, – поважно, по складах, вимовила Хатинка на Курячих Ніжках. – Сонячне світло здається прозорим, але насправді має сім кольорів: червоний, помаранчевий, жовтий, зелений, блакитний, синій та фіолетовий. Це легко запам'ятати, якщо знаєш магічне речення: "Чи Поліна жити зможе без своїх фантазій?". Веселку ж мабуть зранку бачила?

– Звісно, що бачила! – недбало пирхнула Маленька Бабка Йожка. Вона прямо зі скверу росла. Як цікаво піднятися по веселці, наче по лазалці, на самісіньку її вершину! Ото розвага була б!

– Неможливо знайти місце, звідки починається веселка, – розважливо сказала Хатинка на Курячих Ніжках. – Тим більш гуляти нею (насправді вона навіть не уявляла, як сильно помилялась!). Веселка складається із сонячного світла та крапель дощу. Це – оптичне явище в атмосфері…

– Почекай, будь ласка! Розкажи спочатку про синій ліс. До чого тут відстань до лісу і хто така Поліна? Мабуть, то якась могутня чаклунка?

– Розумієш, сині та блакитні проміні швидше заповнюють повітря. Ми наче дивимося на далекий темний ліс через блакитні окуляри. От він і здається синім. – Синій ліс, далекий ліс… – заспівала вона голосом відомого співака і продовжила вже своїм: – Перед нами раптом зріс… А Поліна це дівчинка. Але не просто дівчинка, а велика вигадниця і фантазерка. Якби не вона… – і зненацька замовкла.

До них наближалися дві особи. Руда лиса неквапно помахувала довгим пухнастим хвостом, наче намагалася стерти свої сліди на дорозі. Великий та неохайний заєць, високо підстрибуючи, про щось жваво розповідав своїй супутниці. Побачивши незнайомих перехожих, Заєць швидко відскочив від Лисиці, замахав вухами, лапами, мовляв, "ой, боюся-боюся" і дременув убік, але Лиска жваво перехопила його зі словами:

– Тю, ти чого? Пам'ять предків? Наче ти мене боїшся! А хіба не твоя Зайчиха з моїм Микитою на тому тижні їжакових малят з Великої ями визволяли? Чи це ти перед чужинцями викаблучуєшся?

– Ми не чужинці, – статечно промовила Маленька Бабка Йожка. – Ми – я і Хатинка на Курячих Ніжках – хочемо оселитися у вашому лісі.

– Ну, не знаю, – почухав потилицю Заєць.

1 2 3 4 5 6 7

Інші твори цього автора:

На жаль, інші твори поки що відсутні :(