Кришталевий край

Дмитро Бузько

Сторінка 10 з 26

І він сказав служникам, привітно їм посміхнувшись:

— Мої любі! Вас довелося даремно потурбувати. В мене, правда, був маленький нервовий припадок, але він уже минув. Я вже. сам заспокоївся.

Служники розгублено глянули на ректора. Хворий справді поводився так, як нормальна людина.

— Вийдіть і почекайте, поки я вас знову покличу, — сказав їм ректор.

Служники вийшли.

— Я дуже радий, що на вас найшло просвітлення, — звернувся тепер ректор до вченого. — Може, й справді ваша хвороба має легку форму...

Грубер ледве стримав бажання знову зірватися на ноги й крикнути, що він зовсім не хворий. Ректор помітив його рух і єхидно чекав, що буде. Переконавшись, що вчений тримає себе в руках, він вів далі:

— Однак, бажаючи вам добра і піклуючись про вас як про одного з найкращих працівників науки, ми радимо вам негайно, зараз же поїхати в одну лікарню, — не для божевільних, не бійтеся, — в лікарню нервових хвороб. Ви перебудете там тиждень-два. Вам зроблять правильний діагноз і визначать докладно, чи справді вам загрожує божевілля. Може, у вас немає грошей на це лікування, так ви не турбуйтеся. Університет, цінуючи ваші наукові заслуги, заплатить за вас...

— Я дуже вдячний вам, пане ректор, за турботу про моє здоров'я, — відказав Грубер без натяку на іронію. — Я пристаю на думку, що мені треба трохи полікувати нерви, — хитрував бідний вчений, думаючи, як би йому зараз видертися з пастки. — Я поїду до лікарні завтра ж, а сьогодні я хочу влаштувати деякі свої домашні справи.

Ректор ураз зрозумів наївні хитрощі вченого.

— О, не турбуйтеся про ваші домашні справи, — сказав він, підморгнувши психіатрам: мовляв, відомо, що божевільні люблять хитрувати, та їхні хитрощі враз бачить розумна людина. — Доручіть нам їх, ми все влаштуємо, а ви сідайте зараз же в карету і їдьте до лікарні.

І ректор подзвонив.

Знову з'явилися служники лікарні. Грубера піднімала з місця хвиля гніву й протесту, але тепер він, розуміючи свою цілковиту безпорадність, стримував себе. Він розумів, що тільки спокій, лагідність і розсудливість можуть врятувати його. Кінець кінцем, якщо в лікарні лікарі й будуть упереджені, а в цьому нема сумніву, коли з ректором у згоді такий відомий психіатр, то тільки надзвичайна витриманість доведе їм помилку.

— Ще раз вдячний вам за таку турботу про мене, — сказав він ректорові. — Я згоджуюся їхати до лікарні зараз. Що ж до моїх домашніх справ, то прошу повідомити про мій... "арешт", — хотів сказати Грубер, та вчасно схаменувся — ...про мій раптовий від'їзд до лікарні, — витиснув він з себе, — прошу повідомити мою наречену Маргариту Клейнмюнцлі, що мешкає в одному зі мною будинку. Вона владнає мої справи.

— Буде зроблено. Я запишу прізвище вашої нареченої, — озвався ректор, роблячи в книжці якийсь знак, що нічого спільного з ім'ям Гретхен не мав. — До побачення, пане докторе. Бажаємо вам якнайшвидше одужати.

Ректорів голос забринів так зловісно, що Груберові раптом захотілося виплигнути у вікно або закричати щосили, кличучи на допомогу. Однак, пам'ятаючи свій зарок додержувати спокою, він лагідно вклонився ректорові та психіатрам і пішов з кабінету в супроводі служників.

У коридорі його ще раз потягло кинутися й тікати від своїх сторожів. Він глянув на них скоса. Обидва йшли легкою, пружною ходою. Видно, що були дужі й спритні — добрі фахівці своєї справи. Все одно не втекти від них — доженуть. Тільки погіршає становище.

В ректоровім кабінеті три "мужі науки" тимчасом весело розмовляли, обмінюючись враженнями від своєї жертви. Всі троє були прихильниками тої теорії, що винахідники, поети, музики, художники, великі вчені — люди так званої творчої праці — божевільні і в божевільні їм належить бути. Однак поки людство росло й розвивалося, технічні винаходи, наука, мистецтво були йому потрібні. Тому всіх цих божевільних не садовили в божевільню, не лікували, користуючись з наслідків ненормального збудження їхнього мозку. Тепер, коли людство вже вийшло з дитячого та юнацького віку і досягло мужності, дальше зростання і розвиток для нього неможливі, як для всякого дозрілого організму. І тому всі ці винаходи, мистецькі твори й наукові відкриття не корисні, а дуже шкідливі, бо вони штучно викликають непотрібний, хворобливий розвиток і, разом з тим, страшні кризи, як нормальну реакцію на ненормальне зростання. Отож треба всіх винахідників, представників мистецтва та видатних вчених або знищити, або ж, у крайньому разі, йдучи назустріч непотрібній, по суті, гуманності, запакувати на все життя в будинки для божевільних...

Троє "мужів науки" були раді, що сьогодні їм пощастило позбутися одного небезпечного ворога людського добробуту. Свою перемогу над ним вони пішли відсвяткувати добрим бенкетом у ресторані, де промисловцеві Шварцбергу був відкритий рахунок із зазначенням, хто має право ним користуватися. На сьогодні таке право мали ректор та його друзі-психіатри, бо Шварцберга вже було сповіщено, що його волю виконано.

ЩУПАЛЬЦЯ СПРУТА

Закрита карета, в яку сів Грубер із своїми супутниками, за півгодини швидкої їзди спинилася на тихій вулиці край міста коло високого муру. Із-за муру витикалися дерева саду, а за ними видно було великий будинок. Грубер одразу впізнав його. Це був міський дім божевільних. Ученому стало моторошно. Але він мужньо подолав свій страх.

"Спокій і розсудливість", — повторював він собі, йдучи з своїм почтом через сад до будинку, що похмуро дивився своїми гратчастими вікнами. Кінець кінцем, справа лише кількох днів, поки лікарська експертиза встановить, що він цілком нормальна людина.

В конторі лікарні, очевидно, вже були попереджені про Грубера, бо, навіть не викликаючи чергового лікаря, його зараз же повели напівтемним коридором, що мав з обох боків невеличкі важкі двері. Одні з них одчинили. Перед Грубером була справжня тюремна камера. Невеличке гратчасте віконце під стелею, так високо, що до нього ніяк не дотягтися, матрац на підлозі і все. Ніяких меблів. Од тюремної камери кімната відрізнялася тільки тим, що мала круглі кутки й уся була пофарбована жовтою олійною фарбою. Груберові наказали переодягтися в жовту куртку, такі самі штани й м'які пантофлі. Він скорився. Його одяг забрали, а двері замкнули на ключ.

Кілька хвилин після того, як брязнув ключ, Грубер стояв непорушно, збираючись з думками. Мертва тиша замкнулася навколо нього залізним колом. На мурі камери догоряв багряний промінь заходу сонця. Від темної підлоги підіймалися сутінки. Аж ось здаля, ніби з-під землі, почувся дикий нелюдський зойк. І знову настала тиша. Тоді десь ближче, але знову ніби під землею, розітнулося справжнє вовче виття. На нього відгукнувся пронизливий, але теж приглушений, вереск. За мить тиша обернулась у хаос диких звуків.

У Грубера захололо всередині. Все ясно. Його замкнули у відділі буйно хворих. Грубер колись читав чи чув, що буйно хворі якраз менш хворі, ніж тихі. Природно, що на іспит його посадовили саме сюди. Однак чи ж довго можна витримати такий страшний концерт?

Учений затулив вуха, ліг на ліжко й накрив голову подушкою. Нічого не допомагало. Страшні звуки продиралися крізь усі перепони. Зціпивши зуби, Грубер мужньо терпів цю муку. Він згадав, що саме ввечері хворі найбільше збуджені. Є, значить надія, що цей концерт не вічний. Треба терпіти...

Але терпіння вривалося. Пронизливий вереск врізувався ланцетом у мозок, вовче виття, — десь воно зовсім близько, — жмутом підпирало груди, аж нудило. У голові паморочилось, туманилось, і з туману виринало несамовите бажання прилучитися до нелюдського хору, дико й лунко кричати, шкрябати нігтями підлогу й бити ногами в мур.

Напруживши свою волю, Грубер узяв себе в руки. Він підвівся з ліжка й підійшов до дверей. Треба постукати й попросити, щоб його перевели звідси. Хоч на деякий час, щоб відпочити. Йому надто тяжко чути ці божевільні зойки.

Коло дверей була кнопка дзвоника. Грубер натиснув. За кілька хвилин хтось нечутно підійшов до дверей. Одчинилося вічко в дверях, і в ньому показалося суворе обличчя наглядача. Спокійне, розсудливе Груберове прохання його не здивувало. Він уже мав інструкцію, що новий хворий дуже небезпечний саме вмінням удавати з себе цілком нормальну людину. Спробуй його послухатися, він може зробити що-небудь страшне. Може й зарізати наглядача ножем, десь прихованим. Такі випадки бували тут. Згадавши інструкцію, наглядач мовчки зачинив вічко.

Грубер зрозумів, що далі просити марно. На його щастя, хворі трохи заспокоїлися. Зойки, вереск, виття та інші несамовиті звуки поволі втихали. Змучений від усіх турбот та пригод останніх днів, учений каменем упав на ліжко й за кілька хвилин уже спав глибоким сном.

Дикий хор хворих двічі поновлювався вночі. Грубер не чув нічого. Разів зо три нечутно відчинялося вічко в його дверях, і в ньому стирчало здивоване обличчя наглядача. Старий уже давно служив у лікарні й бачив чимало хворих. Його здивував здоровий сон новачка. Так спокійно хворі не сплять. Чого йому дали таку сувору інструкцію?

Старий не знав того, що головний лікар одержав листа від самого Шварцберга. У листі підприємець просив вжити всіх заходів, щоб вилікувати молодого доктора хімії пана Грубера. Підприємець дуже зацікавлений долею цього талановитого вченого. Він працює коло надзвичайного винаходу в технології скла. І от така шкода: несподівана хвороба, дуже тяжка, за діагнозом професора К., перервала роботу вченого... Солідний чек та кілька слів посланця, що передав листа, недвозначно розтлумачили головному лікареві, чого від нього хочуть.

Грубера не викликали на експертизу, якої він так сподівався, ні другого, ні третього, ні четвертого дня. Навіть черговий лікар, маючи певну інструкцію, обминав його камеру. Вчений мужньо ждав, збираючи всі сили, щоб стерпіти своє страшне оточення. Своєю розсудливою поведінкою він остаточно привернув до себе старого наглядача. Той почав сумніватися, чи справді новий пацієнт хворий і чи нема тут якоїсь помилки. Старий навіть висловив свій сумнів Груберові.

— Справа проста, — щиро, не ховаючись, відказав той, — проти мене змова. Мене навмисне видають за божевільного...

Наглядач не став нічого розпитувати. Всі божевільні стверджують, що проти них змова.

7 8 9 10 11 12 13