У мене є з чого бути гордим!
Він дивно й незрозуміло оживився. "Маніяк?" – пролинуло у мене в голові питання. – "Ні, – сам я собі відповів, – але дуже схожий". І мов підкреслюючи мою думку, N нараз пальнув ні з того ні з сього:
– А все ж женщина любить тільки переможця.
Я аж здивувався. Подав репліку.
– Але чому ви всі радості життя ідентифікуєте тільки з образом женщини?
– А з чим же ще? Все останнє я знаю і можу певно сказати, що там немає щастя. Як хтось казав про діточі літа – "пам’ятаю радости, але не пам’ятаю щастя". От так і тут. Без женщини можна мати задоволення, моменти втіхи, але щастя без женщини нема. Щастя тільки коло неї. При ній – все може бути щастям, без неї – ніщо щастям не стане. Ах, Галю, Галю, Галю!..
Він заломив руки. Потім ухопив нараз віолончель і заграв. І в цю малу, навіть, я сказав би, маловартісну річ вливав він стільки змісту, що я не пізнав речі. Слухав, мов зачарований. Це була справжня мова богів, їх дивні слова, що нараз від чогось розшифровуються, стають зрозумілими й наповняють людську душу нез’яснимим блаженством.
З тих пір і я не можу байдуже слухати "Caprice" Шуберта. Вже багато літ пройшло, а все хвилюють і непокоять мене ці звуки: нагадують наболілу душу.