повстанців, як мурах, не тисне листя матове.
у проміжку листань їх білі черевця
проблиснуть крадькома, і навіть автоматами
не дострілятись до припухлого лиця,
не вгледіти, яка вода в колибі каменя
судому доторка до зголоднілих губ,
які тонкі слова у буковім обрамленні
перетікають з них на перегнилий луб,
до кого цих повстань наміряно по котики,
щоб тільки мурашва й сховалася в траві;
прогорнеш листя мли на теплій голові:
там золоті гриби в кашкетику екзотики
повстануть до колін, а від коліна зась:
засліплений обцас травою і потравою;
мурахи молоді у бій виходять лавами,
а жодного не встиг розгледіти в анфас
2.
інтервенція листя,
пора віддирати кору.
покоритися місту,
як власному міхуру.
де навпочіпки небу
постали ні тля, ні тло.
і останню амебу
розплющити западло.
розкриваючи шкіру
і виївши все дотла,
заховатися звіру
вже нікуди.