і все – на місці, все – як слід.
Лежить у голові, як лодва,
стара, сліпа залежність від…
Та що перелік і для кого?
Спочатку хоч собі втовкмач,
що не в старого й не в сліпого
питать за кожну із невдач.
В дні золоті і в ночі срібні
ти не співав псалми, не звик.
Для цього не такі потрібні
душа, і шкіра, і словник.
Ти вибрав із усіх мелодій
мотив отав у Космачі.
Косити ходиш, ніби злодій, –
нечутно, крадьки і вночі.
Ти думав: тут музикам грати?!
На всі ці гори й небеса
молись, аби пекла у п'яти
хоч ворога твого коса.
Останні виють пси пастуші,
останні моляться уста,
цілуючи досвітні душі…
Вони
приходять
неспроста!
Одна при одній! Ніде стати…
За крок від правди і біди
вже й ворогу шепочеш: брате,
прикошуй
прадідів сліди…
Як звіра, гладиш проти шерсті
оцей покіс, оцей поліг,
оцей узір, де жоден хрестик
не вишитий для губ твоїх.
Уже й коса не косить – миче
з корінням… Вже в землі вона
Собі шепочеш: чоловіче,
якій худобі Ці сіна?
Останні виють пси пастуші,
останні моляться уста,
цілуючи досвітні душі…
Вони
приходять
неспроста!
Невже ти косиш на чужому,
спиною вчувши вила з тьми?
Якщо й вертатимеш додому,
невже співатимеш псалми?