Присяду на скуйовджену траву,
У мене чаювання із метеликом
Під музику бентежну, вітрову.
З весни тієї тут усе інакше,
Вже дерева, і діти підросли…
Весняний парк, неначе повна чаша
У кольорових крапельках смоли.
А ми удвох. І пахне матіола,
Клопочеться дрібнесенький ручай,
І незабудки все кружляють колом,
Давай і їх запросимо на чай.
Мені б ковточок весняного духу,
Твоїх крилят роздолля золоте,
Я пісню розпочну, а ти послухай:
В нічному небі папороть цвіте,
Магічні тіні ковзають між нами,
А там вгорі зірок переполох...
Життя коротке, але довга пам’ять,
Як поділити нам її на двох?
Не відлітай. У нас часу дещиця,
Твій вік стіка як крапелька роси,
І незабудки пахнуть, і живиця,
А вітрової ружі голоси
Розхитують важкі брунатні стебла,
Ніяк не хоче повертатись в небо
І залишати недопитий чай…
Наталя Дзюбенко-Мейс