На кожнім кроці ярмарки блошині,
Ломбарди і зачовгані двори,
Потовчені заржавілі машини…
Зужиті речі, латані торби,
Довкруж нудотний запах секон-хендів.
Старенькі просіваються скарби
Під балачки про світло милосердя.
Усе густіші запахи біди.
Все вище розростаються палаци.
Назад в минуле… Тобто в нікуди.
Час – мов павук у герметичній банці.
Все буде добре, кажуть, ростемо!
Все зміниться на краще… незабаром…
…Затиснуті у офісне ярмо,
Приклеєні до яток на базарах,
Нас затягає нетрище густе
Кредитів, розрахунків… Та по суті
Усе не так. Як завше – щось не те,
У власнім домі так не має бути.
І невиразна десь там далечінь,
Боргів-торгів неперебутній сором…
А стільки розвелося тлумачів
На наші душі, і на наше горе.
Важка дорога – зимна і земна…
Ну ось вона – в трагічній іпостасі –
Така покірна і така сумна
Ся довга черга у ощадній касі.
Йде обмолот на хижому току,
А осінь дзвонить вже відром порожнім…
Люблю я Україну… І таку….
Але дивитись в очі їй не можу…