Інші стріли глибоко вп'ялися, і він не зміг їх навіть розхитати. І ставив на них п'яти, як на щаблі драбини…
Малий прибирав черепки від корчаги, витирав, вискоблював від олії і посипав піском дошки, підмітав попіл та вугілля.
На сафіні тим часом знявся гвалт – всі лізли з претензіями до Джафара!
Сотник тюрків вимагав, щоб Джафар Покійник сплатив за всі стріли та кулі, що вони випустили по розбійниках. Мовляв, якби він стримав свій язик, ніхто б у бійку не поліз – араби бачили, які могутні бійці сидять у лодіях. Крім того, він, сотник, вимагав десять динарів і глек вина для поранених. Капітан вимагав гроші за попсовану повсть.
– Вона зовсім ціла! Трошки забруднилася по краях! – репетував, обурювався Джафар.
– Мій господине! – вів своє капітан. – Повсть була біла, тепер вона чорна! Подерлась і обгоріла на цілий лікоть! Заплати – і можеш собі забрати!
Після капітана напосів на Джафара збирач податків. Той, що перший заліз під паки з пряжею. Він вимагав неймовірні гроші за свою втрачену паку бавовни.
Молодий прикажчик купецький, що з Мосулу, став над малим і дивився, як той грайливо, ретельно вишкрябував дошки від бруду – суміші олії та золи. Великі, з пухнастими віями, очі молодика звузились, і він зневажливо процідив:
– Одні полохливі шакали, другі пожадливі пси! – Він, не кліпаючи, подивився на малого. – А ти не боягуз.
Алі здвигнув плечима.
– Їм потрібні гроші. А я найбідніший на сафіні. Для чого їм мене чіпати?..
Тут звідкілясь наче виринув кухар і спитав прикажчика;
– Мій господине! Чому гаєш час і не вимагаєш від Джафара плати за корчагу олії? Дивна олія. Не олія – мед! А як горіла! Ще б трохи – і вона б спалила смолені човни цих байстрюків. Не гай часу – вимагай своє – Джафар не збідніє!
Молодик, не повертаючи голови, скоса зиркнув на кухаря і мовчки відійшов.
Кухар забурмотів собі під носа в рештки обсмалених вусів:
– Дивний цей мосулець. Так себе тримає, немов він тут най родовитіший і найбагатший на всій сафіні… А всього лиш прикажчик!.. Багатьох я бачив подорожніх… а цей щось собі має на умі…
Спочатку Джафар репетував, що всі його грабують, хочуть пустити жебраком по майданах. Та зрештою він викричався, заспокоївся, а тоді вже розплатився з усіма, виторгувавши собі кілька дирхемів.
Тюркам він купив у капітана корчагу вина, а гроші для лікування пообіцяв дати, коли припливуть до Басри. Спочатку тюрки обурилися, але, впившись солодкого вина, знов прийшли до Джафара і сказали, що найкращі ліки для ран – добре вино. І нема чого їм чекати до Басри. Нехай для підправки здоров'я виставить ще одну корчагу.
Про людське око Джафар почав сперечатись. Але всім було зрозуміло, що друга корчага обійдеться йому дешевше у разів десять, ніж платня охоронцям за їхні подряпини та гулі.
Коли судна пливли по широкій чистій воді, Джафар покликав кухаря. Замовив собі смажену по багдадськи курку.
– Дивись, зроби все так, як я кажу! Щоб була справжня курка. Щоб я відчув насолоду душі й тіла! Та скажи мені, ти добре знаєш, як підготувати курку для смаження?!
Кухар почав говорити, що і як треба, проте Джафар перебив його:
– Слухай, ти, син гріха й нещастя, слухай уважно! Візьми найкращу курку… Я плачу за неї три дирхеми.
– Але, шановний мій володарю, зірка багдадського базару, тут не базар-сук, а корабель. Тут кожна курка коштує п'ять дирхемів.
– Ти, син гріха і нещастя, я куплю найкращу курку за дирхем битий, чорний, в найближчому селищі! Тобі це відомо?!! –волав Джафар.
– Мій господине! Наше судно стане на стоянку лише ввечері. До того часу капітан не спинить.
– Грабіжник… вбивця… розбійник… і злодюга! – прохрипів товстун. – Ти хочеш з мене здерти шкіру і вицідити кров!.. До речі – добре зціди кров із курки! До краплі!
Кухар скривив і так кривого рота в недобрій посмішці.
– Хіба я божевільний, щоб, купивши по три дирхеми курку на багдадськім базарі, знову ж її продати на сафіні за три дирхеми?! А добірна пшениця і просо для курей, щоб вони неслися? А плетена клітка з пареної лози?
– Добре, чотири дирхеми!
– Ні. Або п'ять дирхемів, або будемо їсти рибу!
– Добре, син блудниці і сміттяра, п'ять дирхемів. Але за них найкращу, найкращу курку!!!
Джафар витягав по черзі усіх курей з клітки, важив у руках, роздував пір'я на гузні, щоб краще бачити, яка з них жирніша.
Коди ж товстун вибрав найжирнішу, кухар сказав, що всі курки коштують по п'ять дирхемів, а саме оця коштує шість дирхемів.
На Джафара просто стій напав, і він кілька хвилин лише ворушив губами. Але все ж заплатив за курку шість дирхемів.
– Відвари її ,– товстун загинав пальці,– по-друге – розділи на частини і залий часниковим розчином. Потім залий яйцем і засмаж на сковороді. Засип шматки вареним рисом та залий другим яйцем і доброю олією, та трохи підсмаж! Та дивися, син гріха і розпусти, щоб олія була найкраща, із сірійських оливок! Та починай швидше готувати!.. А поки треба чимось перебити голод.
– Є корзина добрих басрійських фініків ,– відповів кухар йому. – Найкращих. Для себе купував.
– Неси! – видихнув Джафар нетерпляче. Коли ж малий з корзиною прибіг, то Джафар, відкривши кришку, уважно оглянув, чи всі фініки, і подивився підозріло на малого.
– Ти не вкрав хоча б одного, га? Ти, син жебрака і повії.
– Хіба ви знали мою маму? – відповів йому хлопчик. – Бо я про неї нічого не знаю… А от тато мій людина поважна – він уже двадцять п'ять років працює сміттярем на базарі біля Зеленої Брами. Це там, де торгують живою і битою птицею ти різним м'ясом…
Джафар на слова Алі ледь не вдавився кісточкою від фініка, з шумом виплюнув її і гаркнув:
– Пішов геть звідсіля, скелетина чортова!
Джафар, сопучи та гикаючи, жер фініки. А хлопчина поспішив чистити цибулю, часник, кришити різну зелень до соусу і глядіти за тим, щоб вогонь на жаровні був рівний і курка рівно виварювалась у бронзовім казані.
Коли кухар різав курку, то він виціджував з неї кров на дно розбитого горщика, довго струшував, щоб усі краплини крові впали на денце, не забруднивши дощок палуби. І наказав малому викинути черепок з кров'ю у річку. Тільки обережно, щоб не забруднив корабель кров'ю, бо це погана прикмета!
Та хлопець не виконав його наказ. Він згадав слова одного вченого суфія на базарі, де той тлумачив слова хадисів і Корану, що всі закони добрі, якщо вони йдуть на користь людині, якщо ж вони проти людини, то їх можна полишити без уваги!
Алі зробив вигляд, що кинув черепок у воду, а сам запхав його в щілину між паками.
Коли кухаря покликав Джафар і знов почав йому торочити про курку, хлопець поставив черепок на жарини. – і вмить кров була готова. Видер її з черепка і заковтнув просто з пір'ям. Бо всередині його рвало на шматки від голоду. Подумав, що дивна річ, але йому, як і Джафарові після такої веремії, захотілося не просто наїстися, а нажертися від пуза.
Алі і кухар порпалися з куркою.
Джафар запихався фініками і крадькома зиркав на молодого мосульця. Відчувалося, що він таки не втерпить і спитає в молодика, чого той не править гроші за розбиту корчагу олії? Та молодик сидів з усім гуртом купців. І Джафарові довелося би йти до них. А цього товстун не міг собі дозволити – він був найбагатшим і не до лиця йому мішатися з гуртом!
Та й покликати його теж було не з руки Джафарові. Для чого показувати всім, що ти стурбований, чи доведеться тобі платити за корчагу олії, чи ні?
А тим часом обварена курка була поділена на частини і кухар занурив її настоюватись у часниковий соус.
Алі за той же час почистив луску з великих вусачів, випотрошив, попластав навпіл та й склав на решітку.
І під доглядом кухаря почав потроху смажити рибу для купців.
Вони ж усі зібралися на носі й сиділи там щільним гуртом.
Джафар же сидів на порозі своєї каюти і нетерпляче й гучно втягував носом повітря, принюхуючись до таких спокусливих запахів курячого бульйону, часника і кислого вина, кунжутної олії та смаженої риби, шафрану, солодкої цибулі та духмяної кіндзи.
І от малий на великій таці поніс до купців гору смаженої риби. І ще приніс їм корзину вчорашніх пампушок. Кухар вправно випікав їх на глиняній сковороді.
Купці по черзі підходили до борту судна, а хлопчина поливав їм на руки з довгогорлого мідного глечика, щоб усі вони змили руки й обличчя перед трапезою.
Їли правою рукою лише, як їдять виховані й шляхетні араби. Вони чудово вправлялись однією правицею із шматками риби і з пампушками.
Спочатку купці мовчали, а далі знов загомоніли. Хлопець, коли кухар не кликав його, підходив до гурту і сидів з рушником і глеком, чекав, поки купці скінчать трапезу і захочуть змити руки. Слухав, про що говорили купці. Звичайно, балачки точилися про розбійників. Один купець середніх років, з пасмами сивини в густій бороді, говорив, що річкові розбійники вбивають людей зрідка, хоча грабують догола. Вони, як і пірати з Персидського моря, обберуть купців і кажуть: "Ми з вас трохи вовни настригли. Ідіть собі вільно, обростайте, тоді ми вас знову обстрижемо!"
Один підстаркуватий в засмальцьованім дорогім персидськім каптані, обсмоктуючи кісточку, прохрипів:
– Часом та вовна дорожча від нашої крові. Часом так пострижуть нашого брата купця, що вже він ніколи й не зведеться на рівні. А жебрацтво – не життя для колишнього купця. То смерть живцем!
Тоді той ставний, чорнобородий, в зеленій чалмі (знак прощі в Мекку) проводив своє далі.
– Озерні розбійники – грубі дикуни, пожадливі й темні, їх можна задобрити, якось улестити. Знаєш, зрештою, де їх можна сподіватись, коли вони можуть наскочити! А ті, отруйні змії, оті кляті ісмаїліти2, невідомо коли, невідомо де, невідомо як з'являються на погибель людей! І ніхто не може від них уберегтись: ні шах, ні султан, ні імам, ні купець, ні воєначальник чи вчений богослов! Отруйні змії, скажені, заюшені пси, обпоєні гашишем, розбещені повіями в потаємних замках, розбещені і обдурені своїми пірами 3 та потаємним імамом – ото страшні злочинці! Навіть славній Садах ад-Дін 4 через підступні зазіхання асасінів мусив стерегтися щодня і щогодини. Звитяжець не спав на одному місці двічі! Ви це знаєте, чи ні?!! А він же не боявся жодного найстрашнішого франка-хрестоносця. І він тремтів, бо не знав, чи побачить він уранці сонце!
Купець у дорогому халаті криво всміхнувся і відповів:
– Ми подорожні, купці.