А ти парень шустрий І.. Дєлаю тебе засєчку — правильно колбасу снаряділ єнтім єрєтікам! Не хєр людей псамі пужать!.. Ну да пошлі! Бог не видаст — свін'я нє с'єст!! Гойда!
І так він сказав "Гойда!", що малий аж здригнувся. Ну точнісінько так і Батько викрикував те слово, коли оповідав про те, як опришники в Москві на майдані людей ножами на капусту сікли…
І справді, Прошка показав малому "гульбіще".
Спочатку все, як годиться, як заведено.
Брама до заїзду була зачинена. Прошка почав стукотіти кулаком. Ніхто не вийшов. Тоді Прошка почав штурхати в стулки брами ще й ногами.
Знов ніхто не відгукнувся. Тоді Прошка підняв здоровенну замерзлу грудку глини і лупонув нею у дошки.
У корчмі закамешились, блимнуло світло у віконці.
І на поріг, просто під місяць, вигулькнув рудий торгівець оселедцями.
— І що тут за Т — Да послушай ти, нєхрість, я вєдь прішол сюда не піть, а пропівать золотой дукат!!!
— Покажи монету — поговоримо тоді.
— Да йоб твою мать І Я чьо — дуріть тебя прішол?!! У мєня, понімаєш, душа горіт — жєлаю пропіть чістий угорскій дукат!!! Ти мєня, хрістопродавец, слишиш?!!
Рудий несхвально похитав пейсатою головою, потиху проказав прокляття на голову цього шпіллера і виголосив.
— Шшша! Не піднімай гвалту! Зараз покличу хазяїна!
І справді, за хвилю вийшов корчмар із свічкою у склянім ліхтарі. Він і впустив лицедіїв до корчми.
У самій корчмі на лавах і долі, на соломі попід стінами спали люди.
Поселяни із навколішніх сіл, торгівці з Білої та гончарі з Канева. Чи вони за день промерзли, чи занадто погрілись перед ночівлею, а тільки спали мертвим сном.
Лише чоловіка чотирі прокинулось.
Прошка зразу ж запросив їх до столу.
Сам корчмар приніс глек горілки і глиняні чарочки та ще на таці цілу купу нересмажених, засохлих карасиків і якісь обрізки та окрушини засохлого житнього хліба.
Прошка сам налив і всі вони, одночасно здригнувшись, випили.
Як сказав зразу по чарці Прошка: "Ето било влазноє!" Ну а після другої чарки лицедій виклав на стіл дуката.
І притримуючи своїм товстенним нігтем на дошці, дозволив кожному з гостей помацати золоту монету.
За тим Прошка покликав обох, корчмаря і рудого торгівця, і сказав:
— Вот тєбє, жідовін, етот дукат угорьскій! Пріготовь закусь да бочонок віна. І кумнанію свою мнє тащі — сам буду отмерять віно! І чтоб мнє било і сало, і колбаса, і кніші, і риба, і яблокі мочониє, і арбузи мочониє, і сєльодкі, і капуста квашеная, і огурци! Да поболєє огурцов, да с рассолом! Да жіво!
Корчмар вхопив дуката. І вони удвох із рудим поспішили за шинквас, щось гельготячи з неймовірною швидкістю та збудженням. — Зараз, зараз! Усе буде, усе буде! І риба, і яблука, і огірки і капуста!.. А сала в мене немає… І ковбаси… Закон не дозволяє…
— Да брось ти, жідовін, цену сєбє набівать! Я віть тєбє нє трідцать сєрєбряніков дал, како Іудє, а золотой! Тащі сало да колбасу!
— Ша, ша, ша! Він зараз побіжить по ковбасу і сало!
— Да вот єщьо что, жідовін! Для Марьванни пріготовь пойло такоє — штоф мальвазії да штоф віна угорьскаво да штоф чістой води. І брось туда єщьо две горсті ізюма! Налєй в міску і прінесі. Вот, чуть нє запамятовал — моєй "козє" пряніков мєдових прінєсі. Да жіво! І смотрі мне — не обмані! Іначє пожалєєш!.. А ти, Мєлашка, снімай лічіну — будєм піровать!
Та Тимко захитав головою і лишився в личині. Йому за ці два дні так сподобалось під личиною ходити, що він і не знав, як же він буде без машкари.
Сидів у куточку при столі і споглядав за дійством.
Спочатку Прошка неквапно обсмоктував пересмажених карасиків. Мочав жмаки капусти в конопляну олію, чвакав і плямкав губами на всю корчму.
Наливав співбесідникам горілку з глека. І все те робив неквапно, а сам потихеньку розглядався на всі боки. Час від часу огладжував Марьванну і давав їй по кусничку медового коржика.
До тих гостей, що спочатку підсіли до Прошки, приєдналось ще двоє. І їм сам поналивав і піднімав свою чару за їхнє здоров'я.
Після того, як пригостив ведмедицю моченими яблуками, почав розповідати, що у Ярославлі є ведмежа школа. І як там вчать ведмежат.
Люди певно що не все розуміли, що оповідає Прошка. То один і скажи, що то все вигадки, немає такої школи.
Прошка миттю роз'ятрився.
— Да что ти мне такое говоріш! Да я вот сам нє мєдвєжатнік! Я только так, подмастер'є!.. У мєня і дєд, і отєц зайчатнікі… А я мєдвєжатніком стал по случаю! Із жалості!.. Вот Машка, Марьванна то єсть, она била учєницей Мішуткі. Он єє нє просто, а на травлю попов да бояр виучіл! Сам царь наш, Іван Васільєвіч, многая ему лєта! прізивал єво с Марьванной на своі піри. Вєдьот, значіт, Мішутка нашу Марьванну меж столамі. Сам царь наш, Іван Васільєвіч, уже пєрєдал, кого із бояр звєрєм затравіть. Вот Мішутка ідьот мєж столов і так знак подаст Марьваннє, что нікто в жість не усєкьот! Тут Марьванна того, опальнаво бояріна, как начньот мять! Но нє кусаєт, упасі Боже! Мішутка крічіт: "Машка! Нє дурі! Машка! Нє смєй! Машка! оставь!!!" Всєто думают, что Мішутка хочєт спасті чєловєка от погібелі!.. Ан нєт! Ето он дайот Машке знак, что того бояріна нужно удєлать!.. Вот такіє у нас бивают хітрості коварниє!..
— А чого ж вона в тебе опинилась, а не лишилась при царі? Га?!
— Із-за ошібкі, мілой ти чєловєк! Православнаво с нєхрістємжідовіном спутала. Тогда, когда наша рать Полоцк пріступом взяла. А в том граде жідови то, жідови!.. Поболеє, чєм у вас. Ну і нашему царюбатюшкє, многая ему лєта! жідова нє показалась! Он, многая ему лета! сказал одніх в воду помєтать, другіх — псамі і мєдвєдямі потравіть. Марьванна тогдато болєє всех постаралась! Сам наш царь благой, Іван Васільєвіч, многая ему лєта, в награду напоіл єйо півом!.. Да вот много опосля, прізвалі Мішутку і Машку на царскій пір… І какая єй возжа под хвост попала?!!… Кінулась она на одново опрічніка царского і рьобра єму поламала!.. Вот тогда наш благой царь, многая єму лєта! і наказал Мішутке ослєпіть звєря… Чтоби лучшє смотрєла, і хрєстіяніна с жідовіном нє путала. Мішутка сам прі Іванє Васільєвічє, многая єму лєта! чєпямі опутал Марьванну і глаза єй вирєзал… Ну потом, прівичноє дєло, запіл с горя… А мнє сказивал:
"Возьмі Машку, она звєрь понятлівий! Тєбя прокорміт… Только нє ході на піри знатних!.." Вот я бросіл своіх зайчатніков і стал мєдвєжатніком… Ето тожє хлєб…
— А що у вас там, на Московщині, по ярмарках ще й зайців водять?! — Здивувався другий співтрапезник Прошки.
— Ну екой ти нєсмишльоний! Зайчатнікі зайцєв смотрят. А когда с борзимі охота, оні в кустах сідят в засадє. І в мєшках зайцєв на запас дєржат.
Потому что ежєлі в полє зайцев нє могут лепшіє люді взять, ілі вообще зайцєв нєт, ми випускаєм зайцєв із кустов. І тогда у царя, многая ему лєта! і єво бояр єсть добича!.. Какієто ви, рускіє люді, без смєкалкі!.. "сть звєрь в лєсу лі, в поле лі, а господін должон свою добичу взять!… Вот так то!..
Ведмедиця досмоктувала ще одне квашене яблуко.
"Коза", поклавши "морду" на край столу, заснула з медовим коржиком у руці.
Прошка постукав кістяною колодкою ножа по глечику:
— Ей, жідовін! А гдє віно, а гдє єда? Гдє колбаса і сало, єбьона твоя мать?!! Я тє спрашіваю?!! Я тєбє прі всєх дал дукат, а ти зажіліть хочеш?!! Я тє спрашіваю?!! Ілі мнє Машку на тєбя натравіть?!! Я такой, я могу!!!
Прошка зробився буряковий, а очі в нього побіліли від люті. Він звівся і за кожним питанням стукав колодкою ножа об дошки столу.
— Чого ти репетуєш? Ну випив, так сиди тихо! Он бачиш — люди сплять?..
Зараз Мотко прийде і все принесе!
— Я випив? — із зловісним спокоєм спитав Прошка. — Ах ти ж гніда! Вот смотрі, тварь, какой я п'яний!!!
Прошка скинув кожуха на ведмедицю, розв'язав пояс, підтяг під сорочкою штани. Знов підперезав поясом сорочку поверх штанів. І нідійшов до стіни, де було вільне місце межи сплячими.
Враз Прошка нахилився вперед, вперся руками в долівку, відштовхнувся личаками від підлоги, задер ноги вгору, випростав ноги і прихилився личаками до стіни. А тоді три рази віджався на руках від долівки, тримаючи рівними в струну ноги.
Відштовхнувся ногами від стіни і пружно перекинувся на ноги. Ще й підстрибнув і став, широко розкинувши руки.
Тут якраз і двері розчинились, і до корчми зайшов рудий. І з ним один із сотникової челяді.
Малий прокинувся і зразу впізнав чоловіка із сотникового двору. А рудий поставив кошик на лаву і почав виставляти на стіл баклаги з вином, горнятко з родзинками.
Сотників чоловік і без запрошення вліз до столу, відсунувши поселян по лаві.
Всі мовчки і слухняно посунулись по лаві.
— Да что єто я сам буду болтуху для звєря дєлать? — Обурився Прошка. — Я плачу, а ти, жідовін, дєлай!
Рудий баклажки взяв, а згорток у рушнику посунув ліктем по столу, не торкаючись пальцями.
Хтось сказав:
— Та піст же…
— А что Спасітєль сказал учєнікам?.. А сказал он вот что: "Нє чєловєк для субботи, а суббота для чєловєка"! У нас сєводня празднік — Іван Бражнік!!!… Да каті бочонок віна, да буді людєйі! Да ставь закусь — гуляєм!.. І музику давай!
Де й з'явилося все, що треба. Та вже й "о півнях" було. І хоч люди ще хотіли спати, та розбуджені, нехотя спочатку приєднувались до гульбища. А далі почалось. І жіноцво з'явилось, і якийсь хлопчик чорнявий, чи то корчмарів, чи циганчук, грав на скрипочці.
Прошка скакав веселий і ляскав себе у підскоках по колінах, по стегнах, по литках, по личаках.
І ходила корчма ходором. Прошка, проковтнувши чару і закусивши шматом ковбаси, виспівував дзвінким голосом:
Да я не буду тєбя єть
У тєбя в п…. е мєдвєдь
Сорок восем медвежат
Кверху жопою лєжат!
Рудий обережно поставив перед ведмедицею коритце з вином і родзинками.
Прошка все танцював, хапав усіх за руки, тягнув на середину корчми, щоб усі танцювали. То калатав у бубон, то дудів у дудку.
Марьванна смоктала пійло і чвакала, плямкала, аж луна по корчмі йшла!
Двері раз по раз відчинялись і від морозу впливав до корчми сивий туман.
Коли всі справді розгулялись, Прошка миттю підкотився до сотникового чоловіка.
— Спасібо тібе, мой пан, что прішьол випіть с простим скоморохом!
Вєлікоє тєбє спасібо і многая тебе лєта, твоя панская мілость!
І Прошка став рівно, низько вклонився і випив "во здравіє!" гостю.
— Та не старайся, чоловіче! Хоча за добрі слова — спасибі! Та не хотів я йти сюди, бо воно мені треба?..