Моє житіє і страданіє

Турчиновський Ілля

СПИСАСЯ МНОЮ МНОГОГРІШНИМ, ІЛІЄЮ ТУРЧИНОВСЬКИМ, СВЯЩЕНИКОМ І НАМІСНИКОМ БЕРЕЗАНСЬКИМ, ЖИТІЄ І СТРАДАНІЄ СВОЄ В ПАМ’ЯТЬ ДІТЯМ СВОЇМ, І ВНУКАМ, І ВСЬОМУ ПОТОМСТВУ

Аз многогрішний Ілія рожден от благочестивих родителей, в городку Березні в 1695 року, іюля 20 дня, от отця Михаїла, сотника березанського, і матки Анни Садковськовні; воспитан во благом наказанії. Приспівшу возрасту моєму, вдаша мя родителіє мої книжному ученію при церкві святоуспенськой березанськой, за священика і намісника тоєй церкві Павла, і к дяку Іоанну Кудинському, где я обучился граматики, часловця і псалтирі; і когда в больший возраст достигшу ми, отець мой, отходя в поход воєнний, в 1709 году, в Польшу (где і в Ляховичах полк увесь переяславський із полковником Мировичем шведи чрез зміну гетьмана Мазепи взято), мні приказал править господарством; когда же отець мой з походу зпод Ляхович, от шведських рук сохранен, сам єдин (а сотня вся там з полком пропала) пришол в дом, много мні укоризни, з накладом немалих ран, за непорядок домовий наложил; чего я в младих літах не могл розуміть.

От того времені стал я сожаліть о науці своєй, якую за господарством позабил і, оставля отця і матку, отийшол 1710 года із Березні по школам волочитись. І шедши малий путь, достиг града Чернігова і тамо при церкві Воздвиженія господня малоє время поживши, отийшол в сотню в село Синявку, где через год живши, там, при церкві Покровськой, обучился книжного чтенія і пінія, ібо хоча й трудился через три года в богоспасаємом граді Кієві в монастирі Святомихайловськом при ігумені Іоаникії Сенютовичу і при наміснику Варсонуфії і уставнику Гедеоні, за канархистру лівого кліроса, та й то єще на кошті одного ігумена і до школ латинських почав був, за ректора Прокоповича, а подпрофесора Загурського, ходить; от якого ученія, за отсутствієм отця моєго у войсько против шведа под Стародуб, где в 1708 года король шведський в Стародубі і вся армія єго зимовала, маткою моєю з Кієва взят і за домашнею суєтою всего позабув. І в той Синявці обучившись, в сотника тамошнего Мандрики за писаря дворового був і сина єго Петра псалтирі обучал. І оттоль для повиданія боліє світа і ученія пойшл з двома молодиками большими, Семеном і Іваном, в Литовськоє княженіє во королевський град Могилев. І шедши многим путем, пущею, дній два без людей, якіє молодики, видя в мене деньги і одіяніє не ветхоє і уже надходящу вечеру, устремишася на мя не человічесько, но аки звіріє, хотя мене убить. Єдин тайно немалим древом хотіл мене у главу уязвить, но божіїм защищенієм і матері святой єго защищен я от глави, но по книжках, якіє на правом плечі мною несені були, ударил, от которого я бою упал о землю; і тамо мя лежащого розділи із одіянія і деньги, якіє при мні були, із одіянієм побрали. І чиняху, стоя надо мною, зваду: єдин Іоанн желаєт мене убить у смерть і заволокти з дороги внутр пущі, а другий, Симеон, якоби милосердуя о мні, совіт подал звести мя далечайше з путі, і нага к древу прив’язать на сніденіє комарам іли звірям; но божією силою і заступленієм моєй помощниці матері божей, ощутяся акиби от сна, не чувствуя і мало болізні, зхватясь в єдной кошулі, ялся бігу обратно путем тим, отколь і шествовали. І біжа з немалим риданієм, молил матір божію, да ізбавить мене от тих лютих Діоклетіянов, і голосно кричал о рятунок; то оніє убійці, біжа за мною, аки звіріє за агнцем, немалий путь; і яко оніє тілом толсти, к тому же і п’яні, не могли постигти і кричали голосно, даби я остановился, із немалою клятвою крестним знаменієм утверждая не убить мене, но іти купно к Могилеву, з обіщанієм мні все плаття возвратить. Якой я от них клятві яв віру, оградил себе крестним знаменієм і, прочитав "Богородице діво, радуйся" і возложася на помощ і заступленіє матері божієй, пришол до оних. Якіє оба яша мя в руці і о землю вдариша, скрежетаху на мя зуби своїми і связаша ми руці і нозі, покушахуся нести мя внутр пустині і тамо мя смерті предать. Видя я остатноє своє окончаніє і лютую смерть, лежа, сказивал оним: "Та коли клятва ваша і крестноє знаменіє в правді остаєтся, усумнітесь і убойтесь бога. За что ви мене желаєте убить? І самі за убійство не ізбігнете лютійшей муки і здісь, і на втором пришествії. А буде желаєте денег і плаття моєго, я вам вовся дарую і нікому сей тайни не явлю". То оніє, польстившись деньгам і устрашай мя убійством, єжелі би кому об’явил, розв’язали ми руці і нозі і отдаша мні одіяніє і книжки з торбою, якіє от строгого вдару вполдощечки поламались, а деньги, рублей десять, к себі взяли. І тако із оними злосниками яхомся в путь свой. І дойшли ночу до села, к границі польськой, маєтності Печерського монастиря, зовемого Попова Гора. В якой жиючий городничий єромонах Феодосій, усмотря мене в церкві в пінію і чтенію іскусна, сказал дяку того села, чтоби мя принял до половини дяковськой: і потому мя і принято. Чему я и рад був ізбить своїх врагов; но они, когда очувствовали моє от них отлученіє, весьма опечалились і скрежеща на мя зубами, пожелали там буть, но дяк той школи не допустил і, пошедши до городничого, об’явил, а я з оними много водился і тим часом служителі нашедши, отняли мя і оних із школи вигнали. Но оніє, умисля на мя злоковарніє вимисли, пішли до сотника конпанійського, которий на тот час в том селі Поповой Горі стояли на квартирах і полк Чаусников, і об’явили, якоби я от них от села Синявки уговорился, єжелі доведуть мене до Могилева, там би оним покупить по парі суконь; да і єще сказивали ложно, что де он, із нами ідучи, немаліє обиди дячкам поділал по школам, і як котрий єго дяк не приймет по єго нраву, то розками без пощади обіб’єт ноччу і пойдет, а у іних книжки позабирал, і тако нам обратно іти невозможно; якіє де книжки і деньги і нині в него іміються. То оний сотник, на тот час будучий в корчмі з своїми козаками, прислал п’яти конпанійцов, і оніє, взяв мене насильне із школи і приведше пред сотника, і плаття і книжки позабирали. Оній же сотник, не іспрося мя, от якой страни і коєго рода, но повеліл ізняти із мене кунтуш і кафтан і отдал моїм зломишленникам, а книжки шинкарці отдал за цебер меду, ібо не худіє книжки були. І осталіє деньги, якіє от тих десяти рублей остались, что оним я злочинцям отдал, єще два рубля оніє от мене одібрали, где я тілько в єдиной рубашці стоя пред ними в немалом риданії слези іспущал; і прочії мої ручники, хусти, кошулі, пояси на пропой шинкарці вручили. Но я, стоя, серцем ко господу богу і матері божой, возводя очеса свої, молился тайно, прося ізбавленія от такой напасті і розоренія і воспоминая свой отход от отця і матки тайний. І уже сотник, і козаки, і мої враги Семен і Іван, за мої книжки і прочеє накупленного меду напившись, приказали співать пред собою із оними моїми врагами; то і мене принуждали; єднак я, хоча й і покушался співать, но за обліянієм сліз не мог і гласу отвести. Гді мені оний сотник приказал у дві колоди древ’яніє ноги забить: який крик і шум єдин атаман конпанійський, лежа п’ян за піччу, ощутил і встал, сказуя: "Что де то у вас за шум і пініє?" Оний же сотник отвітствовал на тоє єму, атаману: "Іди де за стол, да пий мед, нам де злодія сії молодики привели". Який атаман, уже не млад собою, сидя близ сотника, сказивал: "Где тот злодій?" То сотник повеліл мя з-под караула із сіней привести в двох колодах і в єдной кошулі. І приведоша мя пред того атамана, який много мене присмотревал у очі і спитуя: "От якой ти де страни? Чуть де ти мні не по знаку". То я з немалими слезами отвітствовал: "Я полку переяславського, із городка Березані". І оний атаман сказивал: "Не ти ли Михайла Турчина, сотника, син?" То я от той радості мало із плачу не удавился і мало просил води напитись. І оний атаман стал сотнику і козакам говорить: "Ви де і самі всі в дому єго отця були і пили, і їли, когда шествіє було государя первого Петра Алексієвича в 710 году под Прут, і он де нас по повеленію отця своєго частовал і провіант, який нам із сотні належал, видавал на сутки і записовал; почему он, сотник, примітил мя, что тако єсть". І почал я подробне оному сотнику і атаману сказивать, что оніє мої злочинці із села Синявки добровольне зо мною пошли і что в путі от них мні приключалось, подробне розказал. І тогда он, сотник і атаман, повеліли клади із моїх ног розбить, да на моїх супостатов, Семена і Івана, наложить і до другого дня в немалом заключенії содерживать. І совлекши мою рдежду со оних, мні отдали, і все імущество моє бідноє і деньги от них одібрали і что они були взяли, возвратили; что же цебер меду випили, з моїх денег заплатили; мене же он, сотник, взял на свою квартиру. Поутру же світающу он, сотник, всім атаманам сошедшимся, судили моїх клеветников і когда веліли бить без пощадінія, то оніє всему своєму злому ділу повинились: яких, єще приваливши бою, повеліли козакам із села за границю, за річку Сновку, во польськую область вигнать і там на границі немаліє рани наложить і, обідравши до кошуль, отпустить. Что і учинилось. Мене ж он, сотник, по совіту атаманов і козаків, принял за писаря (ібо оних писар во отлучці був в комісії польськой), где і квартиру мні опреділенно. Будучи же в него немалоє число в правленії писарськом, понудило мя первоє желаніє одійти в Польщу, в Могилев, для обученія язика латинського і провидінія по світу людського обхожденія. І упросил я сотника і атаманов конпанійських, чтоби мя отпустили, от яких і отпущен. За божією же помощію і божієй матері, того ж времеиі прилучившемуся купцю з Могилева града Іоанну Роні, який із Стародуба везл желізо, і за упрошенієм моїм оного купця, взят і при возах єго дошед града Могилева, який стоїть над рікою Дніпром, і от него, Іоанна Роні, залічен в школу при церкві Святопокровськой на Подолі; гді і преозиміл. По весні упрошенієм того же Іоанна Роні принят до школ латинських язовитських; і там случалось ходить до церкви благочестивой Преображенія господня, где дом архієрейський при той церкві. І ходя на клірос, услишано от покойного архиєрея Сильвестра Четвертинського моє пініє, і к єму призван. Оний же єпископ іспросился: "Коєя віри, і от якой страни і жительства, і гді моє пребиваніє?" Оному єпископу явил я свою віру і жительство, якоє вишше сего написано і гді нині пребуваю.

Дивіться також
1 2 3

Інші твори цього автора:

На жаль, інші твори поки що відсутні :(