Душко розмаїта,
Що з тобою учинити,
Де тебе подіти?
Посаджу тя у садочку —
Буде рожа клясти,
Що ю люди забувають,
Тебе зовуть щастєм.
Спишу твої чорні очі
Віршем на папері —
Скаже цісар мене вбити,
Що людей химерю.
А як в пущу тя в діброву
Пташков-щебетюшков —
Буде плакать соловейко...
Що ж робити мушу?
Хіба пущу тя до бога,
Відки й ти ся взяла,
Аби рожі з соловейком
Мене не вклинали!