Тепер, як нас двох, тра комусь вибратися до молочарні, — тато виклали припухлі руки на коліна, пробували випростатися у спині, але їм було легше зігнутим, і вони одпровадили руки межи колін, тулячи їх пальцями навперехрести; збігай, сину, в батька ноги важкі. Я сибі в дірку, з радощів подумав про лаз у стрісі, раз та й сповз у бур'ян. Підрачковую до порога, та ще й розвертаюся очима до тата, так хочу поділитися нечуваною у світі радістю, що б це татові не так сумно було сидіти й дожидати мене темного досвітка. Головою тако показую, як би це не боявся, й осьо взяв та підповз до лежанки, ще й до ліжечка, й там побув трохи, — що, думаєте, нє, тат, очима буцім показую й острішком чуба; встав би, й геть не боявся. Тато посунули на лаві горнятко зі свічкою трохи од себе, буцімто йому видніше стане мене, поставив впроти двоє запалих блискучих очей, — то тато такечки хотіли, щоб я не лякався у темних сінях; бачить же мене — бо що то ворушиться, а хвостик як шило, і не вилазить з хати. Тато вірять, що я не обманюватиму, прокрадуся й цього разу на містечко, й хороби мене хто вистереже. Там такі є діромахи, більш ніхто не пролізе. Своїм, аж далі бабиним Секлетиним городом у бур'яниськах, де більш диндереву, бо він не такий шарудючий і реп'яхів нема, хіба як осінь, то насіння в коробочках торохтить, — е-ге, я ще знаю зарослу кропивою стежечку у ярку, але то така кропива, що хіба рачки продертися мона, деревами повиростала. Веснами ми з хлопцями любили забиратися в ці бур'яниська, в ріст доброго дядька, де земля ціле літо не підтряхала, і піддивлятися, як слимаки сплять. Котрі як — то позчіплюються животиками і голівки рогаті на плечі одне одному посхиляють, а бувало, що один одному під живіт геть голову
заховають, і як тамечки не задихнеться, а другий сторч так само тримає рогачики й буцім спить. Слимачків ми не наважувалися вбивати, ці чогось на людей були схожі; от п'явок ніколи не жалували, і об каміння розплющували, і вивертали, мов рукави. От би й решту усе розказував, підмагаючи собі то рукою, то плечима з головою; не страчав би хіба б часу на минуліші ті роки, як я з кропивою воював, а вона волохатими готівками все мене в лоба дзьобала, й скажи ти, вже спиною на землі, а тим пекучим віхтем як задобрить, — диви-но, татові аж цікавіше зробилося, слу-у-ухають так; й от я продеруся між стовбурами кропиви, й на старість пелехатої, аж донизу, і грубшими деревинами будяків, зчорнілими низом, наче це вони в панчохах, і вткнуся чубом у нагорнуту згори на бур'яни тирсу, — ай-бо, не побоюся бевцнутися об зчорнілий нагортень, уже нічим, ані сосною, хіба холодом льодяним з глибини ями пахнучий; ця тирса така, аж немов жаль викликає: вона поволі тут з країв землею стає. От уже з заглибин у ніс просто пахне чимсь таким; береш прогрібаєш вглиб тирси, де не взнати її ні з запаху, ні на дотик — така запарена полова у жмені, коли робиш замішку, ще як ми корову тримали, от тільки це холодне, бухнатіше, — й що я зроблю! здойму грудомаху й попру краєм льодовні, уже над верхами мертвіючих бур'янів, а коли й зісковзну ногою у тирсу, то друга не пустить падати, вгрузне, що аж, та з цього боку тину од дороги бехну льодом між кущики безу, й стану дивитися, чи ніхто не крадеться містечком. Дядько то добрий Грицько на сироватку, але нащо ж тако улазити з цими прохами; я льоду внесу — чули, тат; хтось крав і тамо у безу переховував, а я побачив і це приніс. Наша з татом віра тако
8(25) грудня вітер і мороз 9(26) грудня легенький мороз 13(30) грудня дощ Андрія
15(2) грудня дощ 16(3) грудня сніг мороз
17(4) грудня Сірожа Кріпачки корову узяла у Миколи зарвала...
18(5) грудня мороз Сави Бут... Ольга померла 19(6) грудня хоронили Бут... Олю Миколи
20(7) грудня сніжок маленький потрусив тихий день 21(8) грудня сніг йшов вдень а під вечір почав розтавати 24(11) грудня Бондарша Ліда померла в чотири години ранку тепло сніг туман 25(12) грудня дощ хоронили Ліду Онуфрієвну Цибулю Бондаршу 25(13) грудня сніг йшов
28(15) грудня ясно до години четвертої а потім захмарило
1967
4(22) січня проти четверга дощ уночі 5(23) січня ясно було до обіду 7(25) січня Різдво цілий день дощ 10(28) січня завірюха 11(29) січня ясно було 12(30) січня ясний день
нас обох приковувала, одного на лаві, та й другого в дверях з рукою на клямці, й нікуди ані жодного не відпускала; марилося обом, буцімто здумане вже й содіяне, аж я однією ступнув у хату, — може, тат, никуди не тра, — і сироватку принесено немов, і цей день нам упишеться, як живим. Та де в хоробачки, — як-то щось із незатуленої печі гугніло; тата знов заколисало у ватянім сні, холодна темрява з печі й мені указувала, чом це я ноги по обидва боки порога тримаю. Ще було б спасіння якесь, коли б тато всталися на трохи при пам'яті, то я б цю-го дорогу, таку коротшу, вповів би геть піснею: з сіней на горище й тамечки прорачкував би до відомої тільки мені дірки, бо навстоячки не так бійся, що об бантину черкнешся, а цеї павутини, яка шматтям позависала, — скільки тих доріг омислено, наперед угадано; кажеш собі: цюдою пройду, та й вже ж наче пройшов, — і так вік за віком; що ж то за сила така, що дає тобі розмисел, здогад, а дію то будь-яку одбирає. Ви ще й тепер регочете: а було б рибу тоді не оддавати, та пішов би в які партизани, в які упівці, та й оно яким героєм був би. Та де — я мав свою намислену дорогу дорешти викінчити, я тої сироватки мушу добути, перечекати усі підводи з мерцями, усі мотоцикли, ще й танки і нурки зобігти глибокою вуличкою, аби усій своїй рідні рибки наловити, а сироватки не випрохати, бо — молочар замиканий, бо дядька Грицька на суди потягли за "утєчку" сироватки, — вертаються підводи упорожні, та їдну виписують на Житомир дядька Грицька припровадити в суд, — чи ж ви не розносили ту рибку у фартусі по селу, а люди боялися двері одмикати, а я що не вловлю, то враз ви і прибігали, то чо ж ви на мене лихі такі, баб? Ви волоком грішників одтягуєте до їхніх домівок, а на моє всесвітнє сирітство зглянутися не хочете".
"Ти мені, Юрку, німцем якимсь удаєшся, — а я ці спогади змерт-вила; мені прощення оддаровувати, де який злодій, вбивця, де хто й подумає на злодійство, на прикрий гріх, й тому заготовляю прощення. Нема судів, ані злочинців, їдно свідки. То вишуковують недобитка, що дітям вуха просилював дротом та в криниці кидав, а тоді з грошима до Англії вивтікав, а його брата типір гірш за злочинця виволікують на суди; а гиншого недобитка тримають тюрмами, звіринцями такими, щоб ходити й дивитися, як він їсть та впроти телевізора німакувато мерхне, — то чо ми маємо своїх злочинців одпозичати на показові суди, бо хтось прийде та поодбирає злочинців, котрі їм любіші, а нас гуртами на показові суди, а суди такі, що бійсь ворухнутися; так-так, сиди й не диш, як
крижа миш; світ хоче мати тебе за причи-нуватого, а ти й раденький, та й кутуляєш затвореним ротом; та вже такі суди, що й тями не складеш, чи той хтось злочинець і задля світу, і задля тебе, — такі , бач, злочинці, що це він ворог і світові, і тобі; то вставай і кажи, який то він ворог, і що не може буть ворогів, а коли й вистановляється на ворога, то це хіба причинуватий, хіба ампулу вшив, — кажи й ти, Женько, я£ то тобі добре живеться без неодшуканого та неоплаканого сина; та добре-добре, ой ще ж як добре, коли б ще брикету на пропал, то й геть добре. Ворогів тепер маємо позами-куваних, сиди й жди, доки знов за свідка покличуть; та не кличуть поїдь провідай сина, а кажуть ми самі привеземо, а ми ж самі поховаємо, а ти будь собі за свідка та не смій пискнути; ми впоночі в'їдемо, синові медалі поодаємо, ще й картуза, а ще й гроші, а ти лиш посвідчи. їдні злочинці позамикувані та на судах, а гинших невинуватих, а проте злочинців заховують і перед світом, і перед матір'ю — всеоднак замиканих. То ми собі їдного вберегли, бо не знати, в чім його злочинство, — бо як він усякій владі спротив чинив, бо як вовком вдирався і до винуватого й невинуватого, бо як типіро стіки партійних, що нема кому брешеш сказати, а ще більше таких, що не видко ані злочинства їхнього, ані злодійства, а злочинства все більш та більш, а злодійства на ввесь світ, і де того злодія шукати, як увесь світ злодій, то нам вільно мати такого злодія, а такого злочинця, щоб він утіхою був кожному, аби кожен собі міг показати: а диви-н, який злодій, аби ще й боятися його, аби думати, яка то влада іще настане, що він собі нове злодійство намислить, та кого іншого продасть, та потішиться, — але то ти такий
13(31) січня ясний день теплий 14(1) січня сонце трошки показувалося і заховалося вітер мороз і холодно Новий рік 15(2) січня сонце вияснилося о пів на дванадцяту вітер сніг вночі
16(3) січня хурделиця і вітер і сонце і похмуро 19(6) січня Хрещення ясний день і теплий 20(7) січня зранку туман
21(8) січня похмуро вранці після обіду сонце
22(9) січня ясний і теплий аж сніг розтавав
23(10) січня похмуро і мороз після обіду сонце і сніжок пролітав
24(11) січня зранку похмуро і тепло годині о четвертій сонце і мороз холодно день народження Вітусі 25(12) січня похмуро і холодно вночі дощ пройшов
26(13) січня після обіду сонце 28(15) січня вітер дужий
29(16) січня сонце 30(17) січня вітер Карпівська Наташі мати Марія Іванівна померла 31(18) січня хоронили Марію Іванівну і Наташі Карпівської мати 2(20) лютого холодно
вбійник, Юрку, аж не даси назнатися прощенням та спокутою, ти не даєш пожити часину одним спокоєм, одним прожиттям; ти сто-рочуєш, що де з якого боку не є, а ще й незвідь одкіля — що буде; ти зміщаєш годину і вік, а люди потомлені од всевішності, — дивись-но, як Плахотнюк сікнувся зо скаженої радості — хлопці, та я вас стіко років чекав! — чи це ти в кіно зібрався показуватися та й так упугався німцем, — позапам'ятовував, які бункери, які криниці позакидувані оружжам, лахміттям, але ж то на тобі все таке новеньке, жди, ось Плахотнюк поведе аж до клубу партійних виказувати; а там партійні закликали бідних татар з далекого краю, що їхні родичі туто в могилках неопізнані, — та вгощення, та свято, а наймудріший партійний га-а, шо-о, то їм куфайки, то вони бі-і-ідні, а де ще гроші, — й решту ділити давай; ти нам знов сталагуниш село — аеродроми, танки, міліція довкружать, а на кого ж ти вкажеш, хто десь винуватий, а нема такого хутірця, щоб як твій тато показати на ліс, у світ десь, що таменьки винуваті, — бери за той край та й потягнемо, й хоч такий з тебе порятунок буде.