Нічні голоси

Римарук Ігор

(Василеві Герасим'юку)


Цi нiчнi голоси —
цi закинутi в моторош митарi —
комiрчину твою не забудуть,
проси не проси:
ти накликав їх сам,
їх шукав у вселенськiм гармидерi —
i на вбогу свiчу
прилетiли нiчнi голоси.

Потаємнi вони —
а тобi закортiло катренами
розiкласти по аркушах їх —
о свята простота!
Але вбивць голоси
прикидались тодi убiєнними,
а пророчi слова
заповзали вар'ятам в уста.

Ти благаєш тепер:
"Удостой мене iншої напастi,
а не хору нiчного
провидцiв, катiв, гультяїв...
Їхнi гiмни й прокльони
хiба увiбгати в анапести? —
кожен — щось утаїв.

Кожен — сповiдь i лжу,
на зап'ястях вузлує, мов ретязi,
не втекти
нi в подiльськi поля,
нi в карпатськi лiси...
О нiчнi голоси,
ви й пiд землю також доберетеся!
Загнiти менi слух! —
наближаються вже голоси.

Це покликачi —
знову мене загадати на розпити?
Чи восславили знов мудрецi
празникову зорю?
Де чиї голоси?
Чом усi переплутались, Господи?! —
з усiма говорю —
наче вiдаю, що я творю"