Є. П.
Поцілуєш, різко і суворо,
А в очах — морозяна блакить,
А в очах — розриви і простори…
Ет, не нам, товаришу, любить!
Ще зіниці тугою розкриті
І сухі тривого. уста
(Скоростріли мовкнуть, перегріті,
І кіннота лаву розгорта…)
В ухах досі ще п'янюче-лунко
Дзвін копит і скреготи землі…
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Хай дарують: в нашіх поцілунках
Наші хижі, спрагнені шаблі.