В чужому пір’ю
Сценічна картина на три дії з танцами і співами
В чужому пір’ю
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Синичка I – дівчинка 11–12 років
Синичка II – дівчинка 11–12 років
Сверщик – хлопчик 10 років
Вітер – хлопчик 12 років
Ніч – дівчинка 12–13 років
Квіти:
Рожа – дівчинка 12 років
Лелія – дівчинка 10 років
Дзвіночок – хлопчик 10 років
Фіалка – дівчинка 7 років
Братчик – хлопчик 7 років
Дія відбувається в лузі, над потічком на узліссі.
Перша дія
Левада над струмком. Квіти стоять півколом: праворуч – Лелія й Дзвіночок, ліворуч – Фіалка й Братчик. Перед ними, посередині, Рожа. Ранок. Левада купається в сонячному сяйві.
Рожа
Квіточки сестрички, що то за новина,
Що сумна вся наша прекрасна долина?
Сумують всі пташки, пісень не співають.
Лелія
Як я умивалась на зорі росою,
Синички казали помежи собою,
Що одна синичка від них відреклася,
Зняла своє пір’я, в чуже одяглася,
І своє гніздечко залишити хоче,
В чужину летіти, десь у світ за очі.
Дивіться також
- Марійка Підгірянка — Вечір
- Марійка Підгірянка — Зайчик в тернині
- Марійка Підгірянка — Колядки
- Ще 42 твори →
Рожа
О, я би ніколи того не зробила,
Рідну свою землю я б не залишила.
Братчик
І я – ні!
Фіалка
І я – ні!
Лелія
Я також – ні!
Дзвіночок
Нема ніде краще, ніде веселіше,
Бо ніде не гріє сонечко миліше.
Ніде не шумить так білая берізка,
Не журчить потічок, чистенький, як слізка!
Якби мене взяли в далеку чужину,
Зів’яв би я, знидів, з туги б там загинув.
Фіалка
І я так!
Братчик
І я так!
Лелія
Я цього не знаю,
Чому наймиліше всім у ріднім краю?
Дзвіночок
Не знаєш? Чи пісню вже тую забула,
Що вчора під вечір від Сверщика чула?
Лелія
О, я і зараз можу заспівати.
Лиш мусив би Сверщик голос пригадати.
Фіалка
І я так!
Братчик
І я так!
Рожа
А де Сверщик дівся?
Вже сонечко встало – він ще не з’явився.
Лелія
Я Сверщика люблю; він скрипак найперший,
Співаночки знає і складає вірші.
Дзвіночок
Певне, заховавсь між буйнії трави
І там, над потічком, скрипку свою править.
Але я задзвоню дрібними дзвінками –
То зараз і з’явиться Сверщик між нами.
(Потрясає дзвіночками, що в нього на костюмі.)
Чи бачите? Он вже по долині скаче.
Входить Сверщикз іграшковою скрипкою у руках.
Квіти (всі)
Добрий тобі ранок, наш милий скрипаче!
Сверщик (весело)
Квіти мої любі, добрий і вам ранок!
Чи добре ви спали, чи пили сніданок?
Рожа
Дякуємо красно, спали всі в спокою,
На сніданок пили медочок з росою.
Й тобі залишили ще досить медочку,
Тільки заспівай нам гарну співаночку.
Сверщик
Гаразд, любі квіти, я готов співати,
А за свою пісню не хочу заплати.
Найкраща заплата за всі мої труди,
Якщо моя пісня подобатись буде.
Лелія
Заграй же нам пісню вчорашню, друже,
Бо вона до серця припала нам дуже.
Сверщик строїть скрипку, а потім грає мелодію пісні "Чом, чом, земле моя", а всі квіти – спершу несміливо, тихо, а далі щораз голосніше – співають.
Квіти
Чом, чом, чом, земле моя,
Так люба ти мені,
Так люба ти мені?
Чом, чом, чом, земле моя,
Так радуюсь я
Твоїй красі?
Чим, чим, чим мене манить
Пташні твоєї спів,
Тужливий шум лісів?
Чим, чим, чим так веселить
Потічок з під верхів,
Що тут шумить?
Тим, тим, тим, серденько, знай,
Бо красна ця земля
Зродила й кормить тя!
Тим, тим, тим, серденько, знай,
Бо красна ця земля –
Твій рідний край!
Лелія
Всі дякуєм, друже, ця пісня – чудова!
Аж в серце глибоко запали нам словй.
Рожа (просить)
Заспівай цю пісню пташці в нашім гаю,
Що хоче летіти до чужого краю.
Сверщик
Я вчора співав їй, вона висмівала,
Ще й скрипочку мою, недобра, стоптала.
Дзвіночок
Коли так, то вже їй ніщо не поможе!
Сверщик
Та лиш подивіться, квіточки, в долину.
Всі дивляться в той бік, звідки надходять Синички.
Чи бачите тую чудацьку пташину?
Строкатого пір’я начеплено много –
Чи ви вже бачили де птаха такого?
Фіалка
Я – ні.
Братчик
Я також – ні.
Сверщик
То пташка шалена,
Вбрала чуже пір’я – думає, що вчена.
Фіалка й Братчик
Шалена, шалена!
Дзвіночок
Й я це повідаю,
Лиш її сестрички жаль мені без краю.
Фіалка
І мені!
Братчик
І мені!
Сверщик
Одну її мала,
Як мати умерла, її згодувала;
А тепер невдячна таке їй вчинила,
Чесне ім’я роду геть поганьбила.
Рожа
Недобра!
Лелія
Невдячна!
Дзвіночок
І серця не має.
Сверщик
А ще і надулась та гордо ступає…
Чи бачите, квіти?
Фіалка
Я бачу.
Братчик
Дивлюся.
Лелія
А я не дивлюся, бо нею гидую.
Сверщик
А сестра за нею ступає сумненько…
Ой, видно, що дуже болить їй серденько.
Чи знала що, бідна, відчувала лихо?
Фіалка
Не знала!
Братчик
Не знала!
Сверщик
Тихо, квіти, тихо!
Входять Синички І і II.
Синичка І
А дивись, які я маю гарні пера,
А ти собі проста пташка синьопера!
Синичка II
Та й ти такі вчора сині пера мала.
Чим ти свої крила так зафарбувала?
Синичка І
Не хочу я бути така, як ти, проста.
Придбала я, бачиш, крашених доста.
Свої пера я зірвала, хоч боліло,
Тепер межи панські птахи піду сміло,
Тепер приймуть мене в своє товариство.
Подивись лиш, яка я гарна і барвиста!
Синичка II
Ти не мудра, сестро моя, – тож пізнати,
Що не свої, лиш чужії, маєш шати.
Чуже пір’я вітер здує, і застинеш.
Жаль тебе, нещасна сестро, бо загинеш.
Синичка І
А, то заздрість тільки в тебе так говорить,
Кожний скаже, що то гарно, хто за мною зорить!
Я ще хочу собі голос відмінити…
Буде мені між панами добре жити.
Синичка II
Ой, будеш ти, моя сестро, дуже бідна,
Бо ні чужим, ані своїм не потрібна,
Свої тебе не пізнають, відречуться,
А чужії над тобою насміються.
Схаменися, сестро люба, поки час ще,
Між своїми все найліпше і найкраще.
Синичка І
Бо кращого товариства не знаєш,
Лиш з простими синицями проживаєш.
А я бачила щось ліпше, як синиці,–
Я бачила пишні, панські, горді птиці.
Коли б мудра, то пішла би враз зі мною;
Я відміню тобі голос і пристрою.
Синичка II
Ой, ніколи я на теє не згоджуся,
Гнізда свого, свого співу не зречуся.
Синичка І
Як не хочеш, сама піду, – світ відкритий,
А ти будеш в тісній хаті повік жити.
Відходить.
Синичка II (їй услід)
Хай моя бідна хата, але власна.
А ти йдеш чужим служити, ти – нещасна!
Схиляє голову й плаче.
Сверщик
(підходить до Синички II й мовить приязно, потішаючи)
Синичко люба, мила сестричко,
Обітри очі, звесели личко.
Синичка II
Як же я можу весела бути?
Сестру нещасну годі забути.
(Співає притишеним голосом, а Сверщик супроводить мелодію на скрипці.)
А де ж тая криниченька,
Що чиста вода?
Пішла моя сестриченька –
Шкода, ой шкода!
Ой, жаль серцю буде,
Там, де чужі люди,
Гірко їй буде!
Біля тої криниченьки
Квітки пов’яли –
До моєї сестриченьки
Сліди пропали.
Ой, жаль серцю буде,
Там, де чужі люди,
Гірко їй буде!
Фіалка (протирає очі)
Мені жаль Синички.
Братчик
Та й мені жаль дуже!
Синичка II (до Сверщика)
Дай мені пораду, Сверщику, мій друже!
Сверщик
Гей, покличу Вітра з зеленого лугу,
Хай твою розвіє великую тугу.
(Звертається ліворуч і кличе.)
Вітре, Вітре, Вітрику,
Милий, жвавий хлопчику,
Гей, де ти гуляєш, гей, де забарився?
Слухай, слухай… кличу, щоб ти тут з’явився!
Вітер вбігає з розпростертими крилами свого одягу. Жваво обкручується на каблуці, потім легко кружляє поміж квітами, приспівуючи.
Вітер
Чи сюди, чи туди,
То мені свобідно,
Чи сюди, чи туди,
Чи горбки, чи сади,
Погуляти вільно.
Фу фу фу фу!
(Обкручується на каблуці, розпростерши крила.)
Чи сюди, чи туди,
Крилоньки розложу;
(Розкладає крила то в один, то в другий бік.)
Чи стебла, колоски,
Чи листки, чи квітки –
Похитати можу.
Лелія
Вітрику, братику, веселий хлопчику,
Будь же тихенько хоч на хвилинку.
Рожа
Будь же тихенько, не бур головку,
Не помни ниточки з самого шовку.
Вітер
Я тобі, Роженько, нічого не ваджу,
Я твої шаточки не мну, лиш гладжу.
Братчик
Вітрику, Вітрику!
Вітрик
А що, мій Братчику?
Братчик
Кажи нам казочку!
Фіалка
Кажи нам казочку!
Вітер
А що даш, Фіалочко?
Фіалка
Пахуче листячко,
Із рос чистеньких срібне намистечко.
Вітер
Другий раз скажу, бо помічаю –
Не всі веселі в нашому гаю.
Пташка Синичка чогось сумує,
Як веселюся, навіть не чує.
А як то може там бути сумно,
Де я гуляю весело, шумно?
Синичка II
Ти ж знаєш, любий Вітре,
Який жаль тяженький,
Як гніздо покине рідне
Сестра, брат миленький
Ой, Вітрику, летунчику,
Світами літаєш,
Може, мою сестру бідну
В чужині пізнаєш.
А як вдасться ту сестричку
В чужині зустріти,
Почни нашу співаночку
Тихенько шуміти.
Як моя сестричка вчує
Співанку з родини,
То затужить, засумує
І верне з чужини.
Вітер
Тим я тобі не поможу –
Заспівати я не можу,
Бо співати я не вчився,
Лиш світами волочився.
Та що діять – добре знаю:
Рідний запах позбираю
Із квіточок, та із зілля,
Та з смерекового гілля.
А як його позбираю,
Рознесу в чужому краю.
Як сестра цей запах вчує,
То затужить, засумує
І повернеться з чужини
До гніздечка, до родини.
Синичка II
Дякую тобі, єдиний,
Милий Вітре з Верховини.
Рожа
Вітрику наш, милий друже,
За те люблю тебе дуже.
Вітер
То не штука так сказати,
Треба ділом доказати.
Запах дай, Роже чудова,
То повірю в твої слова.
Рожа
На тобі один листочок,
Лиш будь тихо хоч часочок.
Лелія
Запаху і в мене повно,
Бери собі, скільки вгодно.
Фіалка
Я маленька і смирненька,
Та на запах багатенька.
Братчик
Мої шати з оксамиту,
Любий запах мого цвіту.
Дзвіночок
Дзвінки мої дрібно дзвонять,
Ніжний запах з себе ронять.
Вітер ходить від квітки до квітки й збирає запахи.
Вітер
Дякую вам, мої милі,
Що мене так збагатили.
З таким даром можу сміло
Розпочати своє діло.
Будьте, квітоньки, здорові
В гаю, лузі і в діброві,
У долині й на горбочку,
І в садочку, і в лісочку.
Колись до вас завітаю
І весело погуляю.
Тепер мушу я спішити,
Щоби діло завершити.
Хай ніхто не скаже того,
Що той Вітрик ні до чого.
Всі тут в мирі проживайте
Та про мене пам’ятайте.
За Вітрина не забудьте
І всі враз здорові будьте.
ЗАВІСА
Друга дія
Краєвид чужини. Пишний сад, різні пальми, грядки з буйнолистими квітами. Сумерк після заходу сонця. Розкривається завіса.
Ніч
(сидить під деревом, пряде й співає)
Ой пряду, пряду
Довгу нитку сну…
І ниткою тоненькою
Обмотаю всю земленьку,
Цілий світ присплю.
Ой пряду, пряду,
Тихий сон веду,
На дівочі ясні очі,
На колисочки діточі,
На квітки в саду.
(Тихо, плавно підходить до кущів, квітів, дерев, обмотує їх пряжею, співаючи.)
Спи, земленько, спи,
Обмотана в сни…
У сні серце засмучене
Найде щастя утрачене.
Спи, земленько, спи…
Помахуючи крилами, входить Вітер.
Вітер
У сонні ниточки обмотаний садочок,
Боюсь ворухнути хоч один листочок.
Боюсь ворухнути, боюсь сколихнути,
При Нічці красуні боюся й дихнути.
Ніч
Цить, Вітре, цить,
Бо все довкола спить:
В колисках діти, на луках квіти.
Цить!
Вітер
Ніченько ясна, чарівниченько,
Хай лиш погляну в твоє личенько.
З твого личенька чароньки схоплю,
Запахом шати твої покроплю,
То вже не рушуся, не помандрую,
При твоїх ніженьках переночую.
Ніч
Хай вже так буде, Вітре крилатий,
Дивися в личко і кропи шати.
Тільки скажи ти, з якого краю
Приносиш запах для Нічки в маю?
Вітер
Я народився на Україні,
А колисався на Верховині,
Полоскав крила в бистрому Угу
І приніс запах з рідного лугу.
Відчуєш, Нічко, Нічко чудова,
Як пахне луг наш, наша діброва.
Дозволь, покроплю заслону твою.
До місяченька, до перекрою.
(З коробки з кори і листя папороті виймає баночку, наповнену парфумами, й кропить шати та заслону Ночі, промовляючи:)
Хто з мого краю тут близь ночує,
Той, певне, запах скоро почує.
Хіба що серце зовсім завмерло
І про родину пам’ять завергло.
Ніч
Одну тут зблизька пташку я знаю.
Певне, що зайшла з чужого краю:
Прибрана смішно, співає чудно,
Живе в достатку, а все їй нудно.
Як лиш почну я нитки снувати,
Вона виходить з своєї хати,
Чогось сумує, чогось шукає,
Що їй бракує – й сама не знає.
Вітер
Бракує родини, лісу, громади.
І тисне душу чорний гріх зради!
Бо прилетіла з нашого краю.
Я її всюди тепер шукаю.
Її сестричка про це просила,
І їй відмовить не стало сили.
Ніч
То добре, Вітре, і я – з тобою:
Докінчу разом роботу твою.
Той запах, що ним шати скроплені мої,
Проникне в серце пташки блудної.
Тільки цей запах вона відчує,
За всім, що рідне, враз засумує.
Тепер ти, Вітре, вкладайся спати,
А я ще буду нитки снувати,
Нитки снувати, світ чарувати.
Спи, Вітре любий, час спочивати.
Вітер лягає на траві, вкривається крилами.