Князь Володимир приїде і здобуде Царгород, тебе візьме силою вже не як на жінку, але на рабиню.
А цар Константин додав:
— Не думай, сестро, що це дика країна. Наші купці їздять туди й оповідають, що це багата и гарна країна, а в їх столиці Києві є вже багато християн, що мають там церкву свою та священників.
А цар Василь став Ганні предкладати:
— І заслугу матимеш, сестро, перед Богом, що причинишся до схрещення такої могутньої держави й такого великого народу та що стільки нових вірних дістане християнська Церква. По вічні віки згадуватимуть тебе з вдякою всі покоління цього великого народу.
— 1 подумай над тим, — докинув цар Константин, що коли київський князь не охреститься в нас, то звернеться до Риму й там охреститься, а це ніяк не вийде нам на користь.
І так вкінці намовили царівну Ганну, що вона згодилася їхати в Корсунь.
Надійшов день від'їзду. Царівна Ганна прощається з братами та з родиною й заливається слізьми.
— Як у полон іду, — каже, — краще б мені тут умерти! І сказав їй на те цар Василь:
— Подумай, сестро, над тим, що тобою Бог наверне руську землю в покаяння, а грецьку землю вирятуєш від лютої війни. Чи ж не бачиш, кілько зла сотворили русичі грекам? А як вони стануть християнами, то будуть під грецьким впливом і будуть нам помагати проти наших ворогів.
1 так ледве заспокоїли її. Царівна Ганна війшла на корабель і тут ще з плачем прощалася з родиною. Разом з царівною їхало духовенство та високі державні достойники.
І поплив корабель до Корсуня.
Корсуняни знали вже, що має приїхати царівна Ганна з духовенством, тож, як тільки здалеку побачили, що наближається корабель із царським стягом, юрбою подалися до пристані, щоб повітати її.
І як царівна вийшла з корабля в супроводі світських достойників і духовенства, привітали її голосними радісними окликами:
— Слава, слава царівні Ганні!
Князь Володимир не міг вийти на стрічу своїй судженій, бо саме тоді занедужав на очі так, що зовсім не бачив. Вислав за себе дядька Добриню з почотом, і цей виправдував князя перед царівною.
— Князь Володимир вельми жаліє, що не може сам вийти привітати тебе, достойна царівно, бо зовсім не бачить на очі. Занедужав тут уже в Корсуні, —говорив Добриня, який знав грецьку мову.
А царівна відповіла на те:
— Перекажіть князеві від мене: "Коли бажаєш позбутися недуги очей, то мерщій охрестися! Коли ж не охрестишся — не позбудешся вже її ніяк".
Серед радісних окликів провів нарід царівну аж у палату, призначену для неї. Палата царівни стояла при агорі, за церквою святого Василія, що стояла посередині агори. Палата князя Володимира стояла теж побіч тієї церкви.
Коли Добриня переказав князеві Володимирові те, що сказала царівна Ганна про його недугу очей, закликав князь:
— Коли воно справдиться — то дійсно великий є Бог християн!
1 покликав до себе корсунського єпископа та заявив йому:
— Хочу, щоб ти охрестив мене!
— Спасенна твоя постанова, великий княже, але знай, що не можу охрестити тебе, поки не впевнюся, що ти знаєш добре основи християнської віри.
Князь Володимир відповів йому на те:
— Малим хлопцем слухав я наук про християнського Бога, які давала мені й моїм братам моя бабуня, княгиня Ольга, що охрестилася в Цар городі. Правда, я тоді був дуже малий і мало розумів із того, що говорила мені бабуня, а потім і те, що зрозумів, затерлося в моїй пам'яті. Але ти знаєш, що в нас у Києві вже доволі християн, і мають вони свою церкву та священників. І священник тієї церкви Григорій, на мою просьбу, подавав мені науки правд християнської віри. Одначе питай мене, то пересвідчися, чи я вже можу охреститися.
І єпископ дав князеві кілька питань, а князь Володимир відповів на них так, що єпископ був вповні вдоволений.
— Можеш уже хреститися, княже! Визначи день, коли хочеш хреститися.
— Приготов усе, отче владико, за тиждень від нині.
— Добре! — відповів єпископ і, розпрощавшись із князем, вийшов з палати.
Ввесь тиждень єпископ заходив щодня до князя та навчав його ще основніше Божого закону.
І надійшов день хрестин князя Володимира. На вістку, що руський князь буде хреститися в церкві святого Василія, зібрався сливе весь Корсунь на агорі перед церквою.
— Бог сприяє нам! — говорив один сивий уже корсу-нянин. — Грозила нам заглада, а тепер поганський князь не тільки хреститься, а ще й жениться з грецькою царівною, то й з ворога стане союзником наших царів.
-А такий союзник придасться нашим царям. Русичі — нарід войовничий і хоробрий. Не страшні будуть тепер нашій державі всі її вороги, — говорив чорнявий муж. — Разом із русичами переможемо усіх ворогів наших.
— Ніякий ворог навіть не зважиться тепер нападати на нашу державу, — сказав перший.
— Кажуть, що сам єпископ хреститиме князя, — завважив третій.
— Авжеж, що сам єпископ! Це ж хрестять судженого нашої царівни! — вмішався в розмову начальник відділу війська, що берегло лад на агорі.
А жіноцтво розмовляло про царівну Ганну.
— Я чула, говорила одна жінка, — що царівна плакала дуже, як її царі висилали в Корсунь.
— А котра з нас не плакала, як ішла до шлюбу, —завважила інша.
— Е, то не те, — перебила їй перша. — Вона плакала, що силою її віддають за невідомого їй зовсім варварського князя. Бо таки скажіть самі: не бачила, не знає його, а тут силою в'яжуть її з ним на все життя.
— Ну й що таке? — сказала на це друга. — Чи й у нас, звичайних людей, таке не буває? Батьки виберуть жениха, молода плаче, а потім живе з чоловіком щаслива. А в них, у царів і королів, то сливе завсіди так буває. Тут рішає звичайно добро й потреба держави. І наша царівна буде щаслива з цим князем, бо він і лицарський, і гарний.
— Але все-таки їхати в таку далеку, варварську країну, — говорила дальше перша жінка.
— То й що? Мій чоловік їздить туди часто, —вмішалася якась інша жінка, — й казав, що це дуже гарна та багата країна.
Нараз пронеслися голоси:
— Іде вже князь, іде князь до церкви!
Всі люди звернули туди зір, кудою ішов князь Володимир із почетом. Князя, що не бачив на очі, провадив попід руку Добриня.
— І царівну несуть, і царівну! — почулися оклики. Незабаром показалася лєктика, що її несли чотири отроки з царівниного почету.
Впровадили князя в церкву. Висіла й царівна Ганна з лєктики та увійшла теж туди. За ними ввійшли в церкву різні достойники й їх жінки.
Почався обряд хрещення. З хорів і з крилоса залунав спів. Хрестив князя Володимира корсунсь-кий єпископ з великим почетом духовенства. Коли єпископ поклав руку на голову князя Володимира та став виголошувати приписані слова, закликав князь Володимир втішно:
— Я бачу, я бачу!
— Чудо, чудо! — пронісся церквою шепіт. — Князь прозрів!
А князь Володимир зложив руки на грудях і закликав голосно:
— Тепер пізнав я Бога правдивого!
Люди з княжого почету, що ще були поганами, на вид цього чуда, кликали й собі:
— І ми пізнали правдивого Бога і хочемо також охреститися!
Навіть дядько князя Володимира, Добриня, що ще донедавна був завзятим поганином, заявив прилюдно:
— І я охрещуся!
Князь Володимир радів у душі, що весь його почет і вся дружина стануть добровільно християнами.
По хрещенні став князь Володимир приготовляти все до свого вінчання з царівною Ганною.
Вінчання відбулося ще величавіше, як хрещення князя. Царівна Ганна вже не плакала, не тужила, бо після чуда в церкві бачила в цьому Божу волю й завважила теж, що люди з почету князя Володимира відносяться до неї з великою пошаною та любов'ю.
В часі весільного пиру заявив князь Володимир, що на цьому місці, де корсуняни назносили були землю з його насипу, побудує церкву.
І справді зараз по весіллі запросив до себе кор-сунського єпископа та передав йому гроші на будову церкви, кажучи:
— Коли б цих грошей було замало, то я ще додам!
Раділи корсуняни такою щедротою лицарського князя русичів, який не лише прийняв хрест та споріднився з їхніми царями, але так гарно та дбайливо віднісся до їх города. Тому в дні від'їзду князя Володимира і царівни Ганни сливе ввесь Корсунь подався до пристані, щоб попрощатися.
— Слава, слава щедрому князеві русичів! — гомоніли голоси непроглядної юрби на однім місці.
— Слава непереможному лицареві і великому вой-овникові! — лунали радісні оклики корсунян на іншому місці.
Князь Володимир стояв зо своєю дружиною на гарно прибраному судні і дякував усім приязно рухами рук і голови.
1 рушив кораблем у дорогу до Києва. За блогосло-венням єпископа забрав князь теж і мощі святого Климентія^1 й ученика його Тива та різні церковні посуди й ікони. Все це було призначене на прикрасу церкви, що її порішив Володимир побудувати в Києві. А Корсунь вернув грецьким царям, як віно за царівну Ганну.
Поїхало з князем і багато корсунських священників, а також Настас, що поміг князеві зайняти Корсунь.
ХРЕЩЕННЯ КИЯН
Друга частина весілля відбулася в Києві. Гей, весілля ж то було, весілля! Київ ще такого весілля не бачив, не затямив. Повних два тижні пирував і веселився весь город із пригородами всіма. Княжі тивуни вивозили на київські майдани та в пригороди: велетенські короваї, м'ясива всякі, різні овочі, солодощі, мед у бочках, пиво в глеках глиняних, — та гостили всіх. їж і пий, що воля й кілько воля! Хто не міг випити з якоїсь причини на майдані, тим завозили їду й напитки до хат. Гудці грали на цитрах, арфах і лірах, а молодь танцювала. Сміхи, співи, забави тривали від ранку допізна в ніч, а то й усю ніч.
Ті, що були з князем у Корсуні, оповідають всяку всячину й про воєнні пригоди, й про хрещення князя Володимира та про чудо в церкві, а всі інші слухають, міркують. І щораз більше таких, що хвалять християнську віру, а щораз менше таких, що боронять стару поганську віру.
А князь із митрополитом, присланим уже з Царго-рода, та з єпископами і духовенством, раду радить: як би то охрестити насамперед усіх поган у Києві.
— Як би то зробити? — питається князь Володимир, —щоб скоро вже не було в Києві ні одного поганина.
І каже князеві митрополит:
— Що в нашій силі, це зробимо! Є в нас священники, що знають слов'янську мову. Вони будуть скликати киян і голосити їм правди християнської віри. В кого будуть уха відчинені й серце готове на прийняття святих слів, той стане в ряди дітей Божих. Хто ж буде глухий на ці науки, — то тому відчинені будуть пекольні ворота.
Але князь Володимир сказав:
— Одначе я хочу, щоб усі мої піддані стали дітьми Божими!
— Будемо молитися про це, — сказав митрополит, —щоб Бог просвітив усіх незрячих духом...
Тут один із єпископів завважив:
-Княже, ти вже християнин, а поганські ідоли, що їх придумав диявол на погубу людського роду, ще стоять біля твого терему.
Князь зірвався з місця й закликав:
— Ах, правда! Я негайно дам приказ знищити їх! На те заявив митрополит:
— Княже, не так зараз! Ми й те дерево, й каміння, що їм поклонявся й іще поклоняється твій нарід, використаємо на закріплення правдивої віри.