Ніколи не п'єте, а тільки нишком,
Що навіть дух святий того не бачив,
Тому й не кличу я тебе до гурту:
Іди до келії своєї, там
Замкнись і пий собі аж досхочу,
Та тільки... утекти, гляди, не пробуй,
Бо я знайду тебе і під землею!..
Ігнотус гасить блиски зненависті в очах; смиренно здіймає погляд горі, зітхає й виходить дверима праворуч.
ДІЯ П'ЯТА Середина просторої землянки в урочищі Солонині під Лубнами за Сулою. Обстанова проста, але все чисто, чепурно, затишно: помітна жіноча присутність. Просто — вхідні двері, ліворуч двері до спочивальні. Знадвору вряди-годи чути гарматні стріли.
Касильда
(глибоко схвильована, ходить по хаті позираючи вгору — в темряву вікон).
Як довго він не йде... Боюся я,
Щоб наливайківцям та ненароком
Не трапив він у пазурі...
Пазина
(готує вечерю на столі).
Та хто?
Касильда
Отець святий прибути мав сюди
Цієї ночі до гетьмана....
Пазина (здивовано).
Як?!
І знов той ксьондз?.. Що має тут чинити?
Касильда
А ти ж гадала як? Що я забула
Образу Наливайкрву?.. О, ні!
Таких образ гербована шляхтянка
Нікому не дарує. Час прийшов,-
Тепер вже я із нього насміюсь!
Пазина (стривожено).
Та як?.. І звідки ксьондз отой прибуде?
Касильда
О, встигнеш ще дізнатися ти!
Ганебний шлюб взяла у Білій Церкві
Оборського донька з медведем диким?..
О, ні! ні, не дарма... Таких речей
Дарма ніхто не чинить... Я діждусь,
Що Наливайко твій, цей гордий лицар,
Дістане по заслузі — і вже скоро —
За те, що меч зухвалий зняв на нас,
На віру нашу й на Річ Посполиту!..
Пазина (злякано).
Касильдо, схаменись! Що ти верзеш?..
Хіба твій муж не б'ється попліч з ним?..
Касильда (регоче).
Мій муж?! Тобі його дарую я!..
Коли пішла на ложе шлюбне з ним,
Коли красу свою, ясну, як сонце,
Я вергла в бруд самохіть, то вже знала,
Навіщо це роблю. І як раділа
Тоді я, як гетьман коронний наш
Обох твоїх гетьманів погромив
В урочищі тім... Гострий Камінь... Нині ж
З усіх, як єсть, боків він оточив
їх тут кварцяним військом в Солониці,
І виходу нема нікуди їм,
Цим лицарям степів безкраїх, буйних,-
О, ні, нема!..
Чути стук у двері. Касильда біжить до дверей.
Це він... напевне він...
Відчиняє двері. Входить Ігнотус, перебраний за козака.
Ігнотус (вклонившись).
Най бендзе похвальони Єзус-Кристус!
Касильда
(здивована спочатку, потім пізнавши голос).
Амінь... Пазино, йди і розшукай
Гетьмана... мужа і поклич сюди.
Пазина кидає на єзуїта погляд, повний зненависті, й виходить. Касильда кидається Ігнотусові на шию.
Пречесний отче! ти нарешті тут...
Стомилася душею й серцем я,
Тебе чекаючи...
Ігнотус
Думками все
З тобою був, моя кохана...
(Жагуче пригортає її й довгим поцілунком
впивається в уста).
Касильда
(визволяється з обіймів і показує на вікна).
Вікна!..
Там варта... обережніш треба...
(Проводить рукою по чолі).
Стій!..
Про що пак я хотіла... Так... про справу...
Як наша справа? Йди сюди, до столу
І розкажи...
Ігнотус сідає за сіл.
Коронного ти бачив?
Ігнотус
Усе гаразд, аби лиш твій медвідь
В останнюю хвилину та не зрадив...
Касильда (см'ється).
А я навіщо?.. О, спокійний будь,
Мій любий отче, я без тебе теж
Часу не марнувала тут... Не так
Зненавистю палає серце в мене,
Щоб я забуть могла, кому й для чого
Красу свою втоптала у багно,
Не гнівайся на мене, любий отче,
Але у любощах сама себе
Я переважила: свого медведя
Отрутою кохання напувала,
Аж поки він в ногах моїх звивався,
Як вірний пес...
Ігнотус
А з Наливайком він
Ще гарний досі?
Касильда
Ха-ха-ха! Його
Ненавидить наперехід.
Ігнотус
Що ж сталось?
Касильда
(по хвилі піднесеної задуми).
Що сталося?.. Багато і... нічого...
Сказати мушу знов, що Наливайко —
Це не людина, ні! Це демон степу,
Чарівний демон, вітер, грім, це — сила,
Опертись котрій не здола ніхто...
(Посміхнувшись задумливо).
Крім мене, отче... Так... крім мене...
(Знову поважно).
Огневим словом він своїм збудив
П'яниць запеклих, боягузів, псів
І лицарів створив — та ще яких! —
З сміття цього. Ця дикая орда
Без захвату й піднесення не стріне
Свойого Бога, де б він не з'явився.
Мазепа навіть, Кремпський, Орішевський
На нього моляться, а запорожці
Його лиш слухають, а не медведя
Мого... Медвідь це знає і лютує,
А я... в огонь олії підливаю...
(Регоче).
Тож і кажу тобі, мій любий отче:
Ріллю зорала я, а ти посій,
Якщо приніс добірного насіння...
Ігнотус
(сміється й б'є себе в груди).
О, так,— приніс!
Касильда (радісно).
Гаразд... Цієї ночі
Хоробрий демон наш, як чула я,
Лаштується Жолкєвському завдати
Всім табором своїм удар останній
І або розтрощити військо польське
Упень, або пробитися на волю
Із табору, із колії смерті...
Ігнотус (злякано схопившись).
Що?!
Це правда?
Касильда
Так. Але поспів ти вчасно.
(Дослухається).
Спокою, отче... Сядь,— ходу я чую:
Це він, це мій медвідь, і ми його
Зуміємо умовити в ту ж мить.
Входить Лобода й зупиняється на порозі, здивовано оглядаючи гостя.
Лобода (насупившись).
Добривечір!
Касильда (йде йому назустріч)
Не пізнаєш, мій любий?..
Це ж він... святий отець, що нас вінчав
І змогу дав мені, дурній, знайти
У тебе, мій коханий, ясне щастя.
(Обнімає й цілує його).
Лобода (прояснівши).
Ніколи б не пізнав...
(Іде до столу й цілує ксьондзові руку).
Давно прибув?
Чи добрі вісті маєш?
(Сідає).
Ігнотус
Так, добрі...
Касильда
Стривайте...
(Наливає кубки).
Покріпіться перш, тоді
Й про справи ліпше буде розмовляти.
Лобода (бере кубка).
Розумне слово, серце. Прошу, отче!..
(П'ють і вечеряють).
Касильда (до Лободи).
Чи вірити тому, мій любий Грицю,
Що цеї ночі вдарить Наливайко
Із табору на військо королівське?
Лобода (посміхнувшись).
Та ніби так... Вмовлялися ж удвох.
Касильда (вдає обурену).
Виходить, правда й те, що по звитязі
Його козацтво обере гетьманом —
Над всіми одного, а ти і інші
Лиш за підручних будете у нього!
Лобода (перестає їсти).
Тобі ж про цеє хто казав?
Касильда
Всі кажуть,
Лиш ти один не знаєш, бачу я.
Лобода (насупившись).
Дурне верзуть!
Касильда
Ох, не кажи, гетьмане!
Коли до цього прийде, то кого ж,
Як не улюбленця свого, голота —
Та й запорожці — вкриють бунчуками...
Лобода (гнівно).
Дурне!..
(До ксьондза).
Кажи, які звістки приніс!
Чи годиться коронний на умови?..
Ігнотус
(виймає з-за пазухи папери).
Ось договір: читай і підпиши!
Лобода бере й читає про себе.
Тобі, гетьмане, й старшині, а також
І Війську Запорозькому коронний
Опрощення дає за все минуле
І грамоту від короля ясного,
Яка потверджує твоє гетьманство
Не лиш над запорожцями, але
Над всім козацтвом степовим. За це,
Не гаючись, ти маєш відчинити
Ворота в табір ваш, щоб наше військо
Впустити і приборкати навік
Зухвалого гультяйського гетьмана
І всіх прибічників його.
Лобода
(встає й ходить ло хаті, схвильований).
Так, так...
Умови добрі, що казать, але...
Козацтво не подякує мені
Ігнотус
Тобі тепер крулевська ласка буде
І нагородою за те, що вчиниш,
І охороною від гультяїв.
А прийде час — коронного клейноди
Перебереш і станеш можновладцем
Таким, як і Жолкєвський. Отже, зважся,-
Чи, може, ти волієш у багні
З голотою і далі пробувати?
То залишайсь... Але тоді навіщо
Занапащаєш ти з собою разом
Її, гербовану шляхтянку родом,
А вродою — на світі найяснішу?..
Невже вважаєш ти, що цей курінь,
Брудний — красі ясній такій оздоба?..
Ти гвалтом взяв в коронного її,
Тож мусиш дати їй все, як і коронний!..
Гетьмане запорозький! не забудь,
Що все одно поб'є коронний вас
Раніше чи пізніш, і стратиш ти
Не лиш її, а і життя своє...
Лобода (зупинившіїся, рішуче).
Так, правда... Смерті не боюся я,
Але тебе, позбутися, кохана,
Не маю сили...
(Підходить до столу. Касильда подає каламар і перо).
Най же буде те,
Що Бог призначив!
(Бере перо й підписує).
Віддаюсь цілком
На ласку й милость короля й під зверхність
Коронного гетьмана.
Будь що буде!
Ігнотус (ховає папір).
Не станеться лихого, вір мені:
Себе врятує лиш і запорожців.
Касильда
(склавши руки, як до молитви, підносить очі горі).
Нарешті сталося... Пречиста Діво,
Побожно дякую тобі за те,
Що в час тяжкий на поміч ти прийшла
Урятувати віру і отчизну!..
(Обнімає Лободу).
Й тобі, коханий мій, моя подяка
За те, що не забув ти і про мене!..
Ігнотус
Не гаймося ж, гетьмане, час не жде,
І північ недалеко вже, коли
Свій замір виконати ви хотіли...
Лобода
Так, так... вже час... ходімо.
(До Касильди).
Я вернусь
За хвильку, серце, захистить тебе,
Коли почнеться завірюха.
Касильда
Добре,
Чекатиму тебе.
Ігнотус і Лобода виходять.
Гей, джуро!.. Де ти?..
Джура (входить із сіней).
Я тут, вельможна пані.
Касильда
Де Пазила?
Джура
Не знаю, пані,— не вернулась ще.
Касильда
Це дивно... Прибери зо столу все!
(Ходить у глибокій задумі по кімнаті.
Джура прибирає зо столу).
Чиюсь я чую тупотняву... Хто там
У пізній час такий?..
Джура (прибирає рештки).
Пазина, мабуть...
Касильда (дослухаючись).
Ні, ні... це не вона... Дізнайся вийди!..
Стук у двері.
Хто там?
Джура відчиняє двері і впускає Наливайка, Орішевського, Мазепу, Кремпського й Мамая, сам знов іде до столу.
Наливайко
Пробач, вельможна, що ми пізно так:
Як бачу, ви з гетьманом по вечері...
(Сміється).
Ну, та дарма! Добривечір у хату!..
А де ж — не бачу я — гетьман наш славний?
Касильда
(страшенно схвильована, але намагається
затамувати це усмішкою).
Добривечір! Хоч і нема гетьмана —
Господаря,— проте гостей вітаю
Й до столу всіх ласкаво прошу. Джуро!
Подай нам меду доброго.
Гості сідають до столу. Джура виходить і за хвильку вертається з великим дзбаном меду, подає кубки й виходить.
Наливайко
Спасибі,
Прекрасна господине, за гостинність.
А все ж таки хотіли б знати ми,
Де сам гетьман: нараду маєм з ним.
Касильда (наливає кубки).
Спокою, лицарю,— ще маєм час,-
А то помислити я можу справді,
Що нудишся в моїм ти товаристві,
Як і колись знудився в Білій Церкві.
Наливайко (посміхаючись).
О, як помислити вельможна пані
Могла таке!.. А чи ж не добре дбали
Тоді на тім бучнім весіллі ми,
Танцюючи й впиваючись червоним
Під сальви із гармат ворожих?..
(Далі з цікавістю стежить за її незвичайним
настроєм).
Касильда
(усміхом покриває ледве триману ненависть).
Правда,-
Забула про страшне своє весілля...
(Підносить кубка).
За що ж тепера будем пити ми?
Всі з кубками підводяться.
Орішевський
За пані красної здоров'я п'єм!
Всі (Крім Наливайка).
О, віват! віват! віват!
Касильда (до Наливайка).
А гетьман?..
Своєю думкою в степах десь, певне,
Витає лицар? Тісно в Солониці
В коронного гетьмана під замком?
Наливайко (ніба прокинувшись).
О, я з братами вкупі завше...