Приречення

Чемерис Валентин

…Йому приречена смерть, це факт і божа воля.

І. Ле.

Приречений — це той, якому загрожує неминуча загибель, адже приреченість — як наслання, невідворотна, невблаганна доля.

Простіше, фатум.

Рокованість.

Хоча, як по вищому рахунку хто з землян, із хомо сапієнсів не рокований на сумний кінець? Безсмертних і, отже, вічних в роду людському немає. Принаймні, досі таких не водилося.

Але чи завжди приречення буває… приреченим?

Себто, невідворотнім фактом, фатумом, рокованістю?

Завжди, але…

Але доля завжди посилає приреченому — вона справедлива — шанс.

Кому один, кому й кілька.

Треба лише не проігнорувати посланий шанс і використати його — тут уже все залежить від приреченого.

Але несправедливість полягає в тому, що декому цей фатум випадає надто рано. На самому, трапляється, початку. На стрімкому злеті. Чи в розквіті — для митців — творчої спромоги.

Як от і Володимирові Ч. приречення випало на самісінькому злеті, ще коли він і достатньої висоти не встиг набрати.

"У кожного своя доля і свій шлях широкий" — Т. Шевченко.

У Володимира Ч. була своя доля, і свій шлях. Який тільки-но почався.

Але слався перед ним гінко і широко.

А доля… Доля була просто завидною. Декого з його однокурсників аж завидки брали. (Завидники у нас ще ніколи не переводилися).

Це ж треба! Ледь закінчивши театральний інститут, він став знаменитістю. Чи не на всю країну. Таланти з нього били фейєрверками. Артистом він вважався від Бога. Сам — красунчик, живий, ексцентрично— пластичний, дотепний.

Голос — дарунок Божий.

А талант пародиста — особливий.

Міг співати будь-якими голосами (власне, будь-чиїми), пародіюючи будь-яку знаменитість — що жіночого роду, що чоловічого. І виходило в нього блискуче. Чи не краще — яскравіше й образніше — як у тих, кого він з естради дражнив.

Йому віщували велике майбутнє, якого в нього вже не було.

А на його концерти — вчорашнього студента — не можна було дістати квитків. Він встиг провести кілька сот виступів (дехто каже, що близько тисячі), тож носився по всій країні.

А звання та регалії мали посипатись на нього в майбутньому. У тому майбутньому, якого в нього вже не було.

А його ж вважали пестунчиком долі.

Мабуть, воно так і було.

Не відомо чи всім доля у критичних ситуаціях посилає шанс на спасіння, як невідомо чи до всіх доля буває милостивою та ще і рятівницею, але йому — це вже потім стане відомо, — вона послала не один шанс на порятунок, а цілих три. Гай-гай, як щедро! Рятуйся, спасайся, в світі ірреальному ти вже загинув. Але в реальному можна врятуватися.

Кажуть, що доля завжди посилає варіанти події, що відбудеться, посилає за принципом: підеш наліво — буде тобі те-то й те-то, а підеш направо — те-то й те-то… А ти вже сам вибирай куди тобі у який бік повернути. Що вибереш — така твоя доля.

У нього вже були придбані два квитки на літак Москва-Харків, де мав відбутися черговий його концерт.

Спершу він гадав злітати в Харків разом з дружиною — вона постійно супроводжувала його на концерти. Але того разу вона почувалася не зовсім добре, кашляла, очі червоні.

— Гаразд, — пожалів він дружину, — залишайся вдома, пий чай з калиною — малиною і сиди в теплі. А я злітаю, проведу концерт — чи мені вперше? — і повернуся. А ти щоб на той час уже була здоровою!

За день до вильоту він здав у касу зайвий квиток (не пропадати ж грошам!) і цим врятував її — вона й досі живе, хоч звідтоді вже минуло тридцять літ.

Того вечора в нього був концерт у Підмосков’ї.

Він провів його блискуче — як і всі попередні. Але повернувся додому пізно. Та ще й піддатий — після концерту вдячні організатори влаштували щедре застілля.

Ледь переступивши поріг квартири, він впав і заснув.

Міцним, здоровим (та ще й хмільним) сном.

І вранці проспав на літак. Це ж треба, га?

Схопився о десятій ранку. Якраз тоді, як літак в аеропорту здіймався, аби взяти курс на Харків. Це ж треба такому лучитися? Ніколи не просипав, а тут…

Літак вже п’ять хвилин як піднявся в повітря, наступного сьогодні не передбачалося. Сталося найгірше: він зірвав концерт. І що скаже у своє виправдання? Що заспав? Яка ганьба! Справді, гіршого й придумати не можна.

Дружина як могла втішала: не муч себе… Не переймайся. Ну… заспав. З ким чого не трапляється. Та й чого перейматися — літак в повітрі і нічого змінити вже не можна. Зрештою, ти ніколи не зривав концерти, можна один раз і зірвати. Оскільки ж поправити вже нічого не можна, заспокойся — що сталося, те сталося. Тож давай пити каву.

Це був перший шанс, посланий йому долею на порятунок — що він заспав і спізнився на літак. Але про це він тоді й подумати не міг, а дуже переймався: що заспав, що зірвав концерт…

І тут задзвонив телефон.

— Це телефонують з Харкова, чи я вилетів, — зітхнув він. — Скажи їм, що я… Ну, придумай що-небудь…

Телефон невгавав. Дружина зняла трубку, мить слухала і передала її чоловікові.

— Це тобі… Бас-гітарист дзвонить. Хоча дивно…

— Чому дивно?

— А тому, що він в цей час уже мав бути в повітрі, в салоні літака, який летить за маршрутом Москва-Харків, а він телефонує з аеропорту…

— Володя??? — загаласував у трубку бас-гітарист. — Ти чому вдома, а не в аеропорту?

— Яке це має тепер значення чому… Як літак уже в повітрі… Стривай, а ти звідки дзвониш?

— З аеропорту.

— Ти що теж… заспав?

— Рейс нашого літака відкладено і перенесено на годину з чимось. Зліт об одинадцятій, здається, п’ятнадцять, а зараз лише десята… Нічого, що ти заспав. Літак затримується наче на твоє замовлення. Ми всі тебе чекаємо. Швидко натягуй штани, хапай концертний костюм, вискакуй з будинку, лови таксі й мчи в аеропорт — ще встигнеш.

Він не дослухавши, миттєво зодягнувся, схопив валізу звечора приготовлену дружиною, цмокнув її у щоку кулею вилетів з квартири, а потім з під’їзду. Вилетів із криком:

— Таксі?!. Таксі!!!

І тут йому… не повезло. Вільне таксі виявилося біля його будинку і він без затримки помчав в аеропорт підганяючи водія:

— Швидше! Швидше! За кілька хвилин до одинадцятої маємо бути в аеропорту — вдруге запізнитися на рейс Москва-Харків я не маю права. Це саме провидіння, сама пані Удача затримала на годину виліт мого літка! Мабуть, тому, що я заспав…

Коли б літак не затримався, він би врятувався і жив би після того ще довго-довго…

Та коли б колега не подзвонив, що виліт на годину відкладено, та коли б йому не трапилося так швидко таксі — він би уцілів і ще жив би — довго та щасливо, купаючись у славі та визнанні…

Доля послала йому шанс на порятунок (він заспав), але фатум (чи приречення) затримало літак, примусило подзвонити йому і погнало його шукати таксі. І зробило, або таксі трапилося відразу ж і він помчав в аеропорт…

Вже помилуваний, він тепер знову був приреченим і мчав навстріч власній загибелі…

Доля, мабуть, збагнула, що він гине (близький до загибелі) і послала йому другий шанс на спасіння. Як швидко не летіло таксі, але коли він вбіг до приміщення аеропорту, реєстрація пасажирів на потрібний рейс була вже закінчена.

І Володя (так ласкаво називали його друзі — за доброту та лагідність і за тихий незлобивий характер), Володя Ч. був порятований. Удруге за один ранок. Якщо спізнився — сам винуватий. Реєстрація пасажирів завершена — які тепер претензії. Дві молоді співробітниці, котрі проводили реєстрацію, складали папери, весело перемовляючись — ще одна черга з їхніх пліч звалилася. Передих до наступної реєстрації на наступний рейс. Вихід на поле з приміщення аеропорту був закритий. Зареєстровані пасажири вже на злітному полі біля свого літака.

Все. Хто спізнився, хай сам себе й винуватить. І Володя Ч. мав розвести руками — що тепер зробиш, коли спізнився. Дорікнувши самому собі та обставинам, повернутися додому. Мовляв, зробив усе, що міг, але… таксі не встигло. А тому політ у Харків відкладається. Жаль, що зірвано концерт, але тепер вже нічого не вдієш. Іншим разом виступить у Харкові, а зараз — на таксі й додому.

Так на його місці мав би діяти будь-хто з тих, хто спізнився, але тільки не він, не Володимир Ч.

Проте, що це не просто спізнення на реєстрацію, а шанс, посланий йому долею (другий шанс за один ранок) Володимир і подумати не міг. І замість того, аби змиритися з фактом спізнення і повернутися додому, до життя, Володимир Ч. раптом здійняв в аеропорту шум-гам. І заходився вмовляти жінок, які здійснювали реєстрацію рейса. Любі, дорогі, прекрасні, чарівні!.. Виручайте!!! Я не просто в Харків спізнююсь, я зриваю концерт… Так, так, я — Володимир Ч., артист-пародист, у Харкові в мене концерт, тисяча білетів продана, я мушу — кров з носа! — бути в Харкові…

І тут жінки, які проводили реєстрацію і спершу й слухати не хотіли пасажира, котрий спізнився, але на лихо впізнали в ньому популярного пародиста, на концерти якого у Москві вони й самі ходили.

— Хі… Та це ж і справді ви… Володимир Ч., естрадна зірка. Незвичайний пародист…

І жіночки вирішили заради такого пасажира навіть порушити інструкцію і зареєструвати його — після завершення реєстрації. Справді ж бо, не може Володимир Ч. зірвати концерт у Харкові.

Певні, що вони рятують естраду, жіночки заметушилися, дістаючи реєстраційні папери, відкрили відділ і нашвидкоруч зареєстрували знаменитого пасажира.

— А тепер… швидко-швидко… Бігом на поле, ви ще встигнете до літака!..

І Володимир Ч., на ходу подякувавши жіночкам, підхопивши валізу, кинувся на злітне поле — не розуміючи, що цим він переборов і другий шанс на спасіння, посланий йому, прихильною до нього долею-доленькою.

І все ж доля — от вже справді того дня вона намагалася будь-що врятувати свого пестунчика, — сходу посилає йому третій і останній шанс на порятунок. Доки Володимир Ч., розмахуючи валізою, біг до літака, посадка вже була завершена і обслуговуючий персонал відкочував од нього трап.

А вгорі якась жінка — очевидно, стюардеса, — саме бралася зачиняти двері.

Все.

Володимир Ч. спізнювався на літак вже втретє. Що залишалося йому робити, як трап уже забрано і двері зачиняються?

Сплюнути — даруйте! — і повернути назад в приміщання аеропорту. Але не такий був Володимр Ч., легко він не здавався. Добігши до літака у якому ось-ось зачиняться двері, він щодуху загаласував: люди добрі, та це ж я, співак і пародист Володимир Ч.

1 2