Ха-ха-ха! Іона, ще й Вочревісущий! Люблю зладєя!
Баронова-Козино очулася:
— Ви ще й смієтесь! Ви ще й глузуєте!
Дядько Тарас
— Де ж пак! Читаєш фельєтона — зовсім не смішно й не дотепно, ну, а вже як дочитаєшся до підпису, не можна вдержатись. Ха-ха-ха! Іона, ще й Вочревісущий.
Баронова-Козино встала:
— Будь ласка, але од цього прізвища я вже не впаду. Це прізвище, навпаки, очуло мене і на ноги підвело...
Підійшла до другої кімнати, та в цей момент...
Широко, навстіж розчинилися двері — од старих Мазайлів і од Мокія. Разом увійшли: Мазайло в чорному сюртуці, Тьотя Мотя з газетним аркушем, заведеним у рямці під скло, Мазайлиха, Рина з букетом з одного, самотній Мокій — з другого боку. Заграла музика, і почався балет. Баронова-Козино поздоровила Мазайла, тьотю Мотю, Рину, Мазайлиху, тоді до Мазайла:
— А не забули ще... Пахнєт сеном над...
Мазайло
— Пахнєт сеном над лу-ка-мі...
Баронова-Козино
— Браво! Браво! Браво! Прекрасно!
Мазайло
— Гех! Пєсньой душу вєсєля...
Баронова-Козино, Мазайло, Тьотя, Рина, Мазайлиха разом:
— Баби с к-рап-лямі рядамі
Ходят, сєно шевєля.
Дядько Тарас демонстративно:
— Вийшли в поле косарі,
Косить ранком на зорі,
Гей нуте, косарі,
Бо не рано почали.
Мокій самітно:
— Під горою над криницею
Горювали брат з сестрицею...
Тьотя Мотя прибила на стіну газету в рямцях. Тоді:
— Хай живе Мина Маркевич Мазєнін! Ура-а!
Дядько Тарас
— Хай живе Мазайловський! (Нишком). Гетьман Виговський!
Мокій
— Мазайло-Квач!
Тьотя, Мазайло. Мазайлиха,
Баронова-Козино. Рина оточили Мокія:
— Мазєнін! Мазєнін!
Мокій
— Мазайло-Квач!
Тьотя та інші:
— Мазєнін!
Мокій
— Мазайло-Квач!
Тьотя, за нею інші закрутилися метелицею, приспівуючи:
— Там сухоє убірають і т. д.
— Хоч не рано почали,
Так багато утяли і т. д.
Тьотя Мотя
— Хай живе Мазєнін! Мазєнін!
Дядько Тарас
— Хай живе Мазайлович! (Нишком: "Гетьман Самойлович!")
Мокій
— Мазайло-Квач!
Тьотя Мотя та інші трохи не збили з ніг Мокія:
— В ажіданьї конь убогій і т. д.
— Хай живе Мазєнін!
— Мазєнін! Ха-ха-ха! Мазєнін!
Дядько Тарас
— Мазайленко. (Нишком: "Гетьман Дорошенко!")
Мокій у колі, заткнувши вуха. Знесилено:
— Мазайло-Квач! Мазайло-Квач!
Тьотя Мотя та інші заскакали:
— Только Жучка удалая
В рихлом сєнє, как в волнах,
То взлєтая, то ниряя,
Скачет, лая, впопихах,
(У Мазайла: упопихах).
Закрутились кругом Мокія, переможно вигукуючи:
— Хай живе Мазєнін!
— Мазєнін!
16
Раптом увійшли: Тертика, з м'ячем і з газетою "Комсомолець України", Губа і в перспективі за ними Уля. Мокій до них:
— Поможіть хоч ви! Сам уже не можу, хіба ж не бачите...
Тертика м'ячем бац у підлогу:
— А скажіть, що за шум сочинився?
Губа
— З якого приводу? Чого?
Тьотя Мотя показала на газету в рямцях:
— Будь ласка, будь ласка, молодії мої люди, прочитайте!
Губа підійшов до газети:
— А що тут таке?
Мазайло
— Серце ще зранку... Та краще прочитайте самі! Голосно прочитайте!.. Будь ласка, одчиніть там вікна,д двері, щоб усім було чути! Всім, всім, всім, всім!
Губа, придивляючись, почав читати:
— Українізація.
Тьотя Мотя
— Не те читаєте, мій милий, і не там!...
Мазайло
— Не те і не там!.. Дивіться знизу.
Тертика з м'ячем:
— Читай, Ваню, згори, коли на те пішло!
Губа швидко:
— "Адміністрація маріупольського заводу не пустила на завод комісії в справі українізації..."
Тьотя й Мазайло
— Та не про те, милий ви хлопче! Не там! Дивіться в об'явах!
Губа
— "За останній час набагато збільшився попит на українську книжку поміж робітництвом на харківських заводах... За систематичний зловмисний опір українізації..."
Тьотя
— Ах, Боже мій! Та що ви там вичитуєте про якусь там українізацію... Ви знизу прочитайте! Оповістки!
Мазайло
— Он там читайте! Бачите? Я навіть звідси бачу: Харківський окрзагc на підставі арт. 142—144 Кодексу...
Губа
— Стривайте! Стривайте! Та невже?... (Перечитав якісь рядки в газеті).
Мазайло
— А ви думали! Серце ж, кажу...
Губа
— "За постановою комісії в справах українізації, що перевірила апарат Донвугілля, звільнено з посади за систематичний і зловмисний опір українізації службовця М. М. Мазайла-Мазеніна..."
Ойкнули. Тьотя Мотя розгубилася. До Мазайла:
— Що ж це таке?.. Як це?..
Рина до батька:
— Невже цьому правда, папо?.. Та чого ти мовчиш?
Тьотя і Рина з одного і другого боку:
— Мино Маркевичу!
— Папо!
Дядько Тарас, підійшовши, вдивився в Мазайла:
— Він уже ні гу, ні му!.. Ні ге, ні ме — занімів!
Мазайлиха
— Голкою, Мино! Язика поколи голкою!..
Тертика до Мокія:
— А ми прийшли врятувати тебе од міщанської стихії... Ближче до комсомолу! Держися комсомолу! Верни руля на комсомол! Ну?
Уля
— Це я... Побачила — наші комсомольці йдуть... Так я покликала на поміч... Я вже до тітки ніколи не поїду.
Тертика
— Ну!
Мокій до Улі:
— Ну, Улю!.. (До комсомольців). Присяги не кажемо тепер...
Губа
— Знаю. Це з вірша Яновського:
Десять літ будуєм владу Рад.
Маяком стоїть УСРР.
Нація не піде вже назад!
Тертика
— Навпаки, скоро скажемо всім Мазеніним: гол!
Ударив м'яча. Губа підбив. Мокій і собі. Уля собі.
Завіса