З журбою радість обнялась (збірка)

Олександр Олесь

Сторінка 6 з 6
Вона мала складатися з 10 поезій в прозі, 10 оповідань (малюнків) і 100 поезій. Більшість ліричних віршів у чорновому рукописному зошиті присвячено майбутній дружині Вірі Антонівні Свадковській та її сестрі Ользі Антонівні, які допомагали Олесеві передрукувати в Криму текст збірки й були натхненницями появи окремих віршів. Біля поезії "Лебединій зграї" (1904) в рукописі зазначено: "Присвячую всім борцям за волю і долю" (ф. XV, № 7, с. 21).
За життя автора збірка "З журбою радість обнялась" двічі перевидавалась (К., вид-во "Час", 1917; Відень, вид-во "Дніпросоюз", 1919)
Подається за виданням: О. Олесь. З журбою радість обнялась.— Кн. І.— Вид. 3.— Відень, вид-во "Дніпросоюз", [1919] Вірші "Втіха", "Підтримуй дух, розбуркуй думу...", "Всю стуму розпачу, душі моєї…", "Ти на ніч не дивись...", "Того, що любе він, ти рада...", "В долинах десь хатки біліють...", "Райдуга з неба злетіла..." подаються за першим виданням: О. Олесь. 3 журбою радість обнялась.— С.-Петербург, тип. "Работник", 1907.
Порівняно з першим виданням, наступні два зазнали редагування, заміни окремих слів і рядків, опускались окремі строфи. У другому й третьому виданнях у вірші "Пташко! Будь рада теплу і весні!" пропущено третю і шосту строфи:

Люба нам буде, і думи тяжкі
Згинуть десь там, у блакиті.
Вір мені, дівче, і кривди людські
Згинуть в безоднях в ті миті.

Вір мені, сестро,— в натурі одній
Певне є джерело втіхи,
В вічній, нетлінній, повік молодій —
Щастя, і спокій, і ліки.

У першому виданні перший рядок цього вірша починався словами: "Дівче! Будь рада теплу і весні".
Вірш "Люблю її, зову своєю..." у першому виданні починався зі слів: "Пещу її, зову своєю...", а початкові рядки першої і третьої строф вірша "Вийди, о, вийди! Я жду тебе, жду!" з’явилися в третьому виданні замість "Ластівко, вийди! Я жду тебе, жду!".
Назву вірша із першого видання "Погребна пісня" у двох наступних замінено на "Жалібна пісня".
Лише у третьому виданні вірш "Хай його по-звірськи вбито…" надрукований під конкретизованою назвою "Кап[ітану] Шмідту", а в другому виданні замість "З ханською ордою" виправлено на "З царською ордою".
Окремі вірші зазнали змін, скорочень, і не завжди обгрунтовано. Микола Зеров у рецензії на друге видання збірки зазначав, що деякі виправлення слів і рядків зроблені гірше, перші редакції були влучнішими. Це, на його думку, стосується і рядка вірша "З журбою радість обнялась...": "Із дивним ранком ніч злилась" замість більш музикального у першому виданні: "І бляск, і стума в той же час". На думку рецензента, поправки найбільше пошкодили віршеві "Нехай обдурений я сном…", де викинуто другу строфу із перехідним анафоричним словом "нехай", що порушило гармонійність вірша:

Нехай — але в душі моїй
Яка цвіла весна рожева!
Пахтіли, дихали дерева,
Літав пташечих звуків рій.

Чимало відмінностей мали окремі твори в рукописних автографах. Є навіть різні варіанти одних і тих же віршів.
Поезія "Чари ночі" досить розтягнута. Є варіанти цього вірша. Подаємо деякі з них за рукописом (ф. XV, № 427):

Мине весна — тоді ридай:
Усе життя для того,
А поки вільну волю дай
Для серця молодого.

Нехай цвіте, нехай живе
На струнах гра, співає,
Весиа його до себе зве,
Весна бенкет справляє.

Хмільне отруєне вино
З тобою чудо зробе,
Навік зостанеться воно
Й життя твоє оздобе.

Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її,
Знов молодість не буде".

…Чаруєш? Чари весняні
Шепочуть трави, листя.
Господар! Двері відчини,
Прийми до себе гістя.

26.IV.1904

В іншому рукописному автографі (ф. XV, № 691) є ще дві строфи, що не ввійшли до основного тексту:

Поки горить огонь в грудях
І світом ясним світе,
Кохання чистого в серцях
Самі зірвіть сі квіти.

Бо вітер буйний розмете
І полама розкоші.
Як ще в той час не продасте
Самі ви іх за гроші.

Три строфи з чорнового автографа вірша "Ходім відсіль, де радощів немає..." (ф. XV, № 671) у виданні були опущені:

Ходім туди, де жайворонки в згоді,
До сонця льот спинивши свій,
Співають гімн красі і вроді
З-над хмар в безодні світовій.

Ходім відсіль, з оцих туманів,
Тут лихо, смуток, стогін скрізь.
Тут дзвін невольницьких кайданів
Зливається з струмками сліз.

Ходім відсіль, бо тут не люде — скелі.
Тут людські груди кам’яні.
Біжім же з сірої пустелі
В поля зеленії, в гаї.

18.VIII.1905
1 2 3 4 5 6