Тирлич роздільний. Рідкісний ендемічний вид Українських Карпат. Це невеличка багаторічна трав'яниста рослина, до 8 см заввишки. Дрібні ланцетні листочки її зібрані в розетку. У тирличу роздільного багато одноквіткових стебел. Віночок порівняно великий (близько 3 см завдовжки), яйце-подібно-дзвониковидний із закрученими лопатями, фіолетовий. Цвіте рослина в липні — серпні.
Трапляється тирлич роздільний спорадично тільки в Українських Карпатах від Боржав-ських полонин на північному заході до Чив-чино-Гринявських гір на південному сході. Росте він на луках субальпійського і альпійського поясів (1700—2000 м над рівнем моря). Чисельність виду зменшується через зміну природних та кліматичних факторів, складну біологію розмноження.
Охороняється тирлич роздільний у Карпатському заповіднику.
Рослина ця потребує повної охорони. Необхідні заходи — виявлення нових місцезростань, створення заказників, посилення контролю за станом відомих популяцій.
Сверція багаторічна.
Рідкісна зникаюча болотна рослина.
Стебло у цього трав'янистого багаторічника високе, прямостояче. Листки супротивні, яйцевидні, дугожильні, чим ближче до верхівки — дрібніші. В пазухах верхніх листків розміщені правильні п'ятилопатеві квітки, схожі на гострокутну зірочку. Кореневище мичкувате. Зрідка сверція багаторічна зустрічається в Карпатах, Розточчі, Поділлі, Малому Поліссі, на Волині. В УРСР проходить східна межа ареалу. Росте вона на евтрофних (низинних) болотах і заболочених луках. Чисельність виду дуже скоротилася через те, що більшість боліт на рівнині республіки, де зростала сверція, вже освоєно. Охороняється в пам'ятці природи — Висячому болоті на полонині Глистуватій в Гринявських горах. Щоб зберегти вид, необхідно додатково виявляти існуючі популяції в рівнинній частині УРСР, створювати заказники.
ПОРЯДОК МИРТОЦВІТІ
РОДИНА ВОДЯНОГОРІХОВІ
Водяногоріхові — водні трав'янисті рослини з довгим підводним стеблом і ромбічними великозубчастими плаваючими листками, зібраними в розетку. Квітки у них двостатеві, правильні, одиночні, пазушні. Пелюсток 4. Плід — однонасінна горіховидна кістянка, що має 2—4 роговидні вирости. Родину цю складає всього один рід — водяний горіх. Його види поширені в Африці і Євразії. В СРСР нараховується до 25 видів, з них на Україні — 6. До "Червоної книги УРСР" занесено водяний горіх плаваючий. Водяний горіх плаваючий. Рідкісна реліктова водна рослина. Цінний для науки вид. ...На поверхні стоячих і слабопроточних водойм часто плавають розетки листків, дуже схожих на березові. Не озирайтесь довкола, шукаючи білокорих красунь. Це не їхні листочки. Вони належать іншій рослині — водяному горіху плаваючому. Коли виловите одну таку розетку і роздивитеся її, то неодмінно помітите, що видовжені листкові черешки вище середини здуті. Це своєрідні плавальні міхурці, наповнені повітрям. Вони й тримають листя на поверхні води. А тоненьке стебло сягає дна. Там воно прикріплюється тоненькими зеленуватими корінцями до грунту.
Наприкінці травня, коли добре прогріється вода, в центрі розетки з'являються біленькі квіточки. Не шукайте їх удень — не побачите. Квіти водяного горіха розпускаються лише рано-вранці або увечері. Коли ж тоді літають до них комахи? Річ у тім, що квіти цієї рослини можуть обходитися без них — вони самозапилюються. Плід водяного горіха утворюється під водою. Він має досить-таки незвичайну форму — горіх з ріжками, що нагадують якір або гачок, на який вудять рибу. Звідси й ще одна назва цієї рослини — рогульник. До самої осені рогаті плоди водяного горіха висять на стеблі, а тоді слабенькі корінці не витримують "гірлянди", і вона починає мандрувати за течією. Пізньої осені, коли стебло і листя згниють, горіхи падають на дно і міцно чіпляються там своїми ріжками. Ось для чого потрібні вони рослині. Навесні горіх розбухає і випускає... ні, не корінь, як би годилося, а довгасту сім'ядолю, з якої швидко розвивається рослина. Невдовзі з'являться і корінці, однак корінчики їхні потягнуться не до грунту, як би належало, а до сонця. І лише пізніше, зробивши дугу, вони стануть укорінюватися. Уявляєте, що було б з рослиною, якби не ріжки? Тепер, коли водяний горіх укоренився, ні ріжки, ні шкаралупа горішка молодій рослині уже не потрібні — вони виконали роль, відведену їм природою. Чилім (так іще називають водяний горіх) цікавив людей здавна. Річ у тім, що його плоди дуже поживні. У них міститься близько З проценти жиру, 24 проценти білка, 55 процентів крохмалю. Смачні вони у будь-якому вигляді: сирі, варені, печені... Колись чилім складав вагому долю в харчуванні населення. Возами вивозили горіхи з річок та озер. Тепер ця корисна рослина вимирає. Доводиться тільки дивуватися, чому чилім і досі не введений у нас в культуру, адже у багатьох країнах світу його здавна розводять на болотах і озерах.
Зараз водяний горіх зустрічається на Україні розсіяно майже в усіх областях. Росте він у стоячих і повільнотекучих водоймах. Причина зменшення чисельності виду — зміна природних місцезростань (обміління річок, пересихання та забрудення водойм), збирання людиною плодів.
Охороняється водяний горіх у Чорноморському заповіднику (Дунайські плавні). Треба також створювати заказники скрізь, де зустрічається вид, контролювати стан популяцій. Допомогти вченим у розведенні чиліма можуть і повинні юні натуралісти. Чилім — рослина, яку неважко розводити, варто тільки всерйоз цим зайнятися і обов'язково під керівництвом спеціалістів. Водяний горіх занесено до "Червоної книги СРСР".
ПОРЯДОК ТИМЕЛЕЄВОЦВІТІ
РОДИНА ТИМЕЛЕЄВІ
Родину цю представляють дерева, кущі, зрідка трави.
Листки у рослин чергові або супротивні, прості, цілокраї. Квітка двостатева, рідко одностатева. Оцвітина проста, 4—5-членна, одиночна чи в головках, зонтиках, волотях, колосках. Плід — горішок або соковита чи суха кістянка з однією насіниною. Родина тимелеєвих об'єднує 47 родів переважно субтропічних рослин. В СРСР зустрічається 7 родів, на Україні — 2. Типовий представник тимелеєвих — вовчі ягоди звичайні, або вовче лико.
Ростуть вовчі ягоди в підліску мішаних і листяних лісів. У цього невисокого півтораметрового куща листки чергові, прості, довга-сто-яйцевидноланцетні, скупчені на верхівках пагонів. Кора сіра або жовтувато-сіра. Квітки з'являються ще до появи листя, вони невеликі, рожево-червоні, зібрані купкою по 4—5, віночок чотири— або п'ятизубчастий. Квітки приємно пахнуть, однак викликають запаморочення.
Рослина ця отруйна. Особливо небезпечні плоди. Декілька ягід можуть викликати cмертельне отруєння. Ось чому не їжте ягід, яких не знаєте!
Як і всі отруйні рослини, вовчі ягоди використовуються в медицині, зокрема для лікування ревматизму. А ще вони добрий медонос. У квітні — на початку травня у лісі ще мало квітів, тому-то й в'ються бджолині хмарки над щедрими на нектар квітами вовчих ягід. Для людини вовчі ягоди небезпечні, а от пташки охоче поїдають плоди і цим сприяють розселенню цього красивого декоративного чагарника.
Вовчі ягоди звичайні можна зустріти на Поліссі, в Карпатах та Лісостепу. А індивідуальної охорони потребують вовчі ягоди пахучі.
Вовчі ягоди пахучі, боровик.
Рідкісна реліктова рослина, цінний для науки вид. ...Взимку, коли тріщать морози й усе довкола вкрите сніговою ковдрою, у лісі можна знайти
чимало зелених рослин, що ніби символізують невмирущість живого. Серед них і вовчі ягоди пахучі, боровик.
Цей невисокий кущик, до 40 см заввишки, вкритий сіро-коричневою корою, має лопатоподібне шкірясте листя. Темно-рожеві, часом білі квітки зібрані в головку на кінцях стебел. Вони запашні, квітнуть в травні — першій половині червня. Не дивуйтесь, коли побачите на боровику квіти ще й в серпні — вересні. Це — друге його цвітіння. Плід у цієї рослини — жовто-бурі ягоди. Як і в багатьох квіткових рослин, у вовчих ягід пахучих також є справжні друзі — комахи, найперше метелики, які їх запилюють. Пізніше, коли плоди дозріють, на зміну крилатим комахам приходять мурашки. Для них ягоди боровика — ласощі, і вони тягнуть їх до мурашників, не підозрюючи, що сприяють розселенню виду.
Поширені вовчі ягоди пахучі розсіяно в Розточчі-Опіллі, Малому Поліссі, Лісостепу, на півдні Полісся. Ростуть вони у соснових лісах на вапнякових схилах. Як декоративна рослина масово винищується населенням. Культивується в Центральному республіканському ботанічному саду АН УРСР (м. Київ). Для збереження виду необхідно заборонити торгівлю букетами, обмежити збирання, створити заказники, посилити контроль за станом популяцій. Занесені до "Червоної книги СРСР".
ПОРЯДОК
РОДИНА ЛОМИКАМЕНЕВІ
Ломикаменеві — велика і різноманітна родина, що об'єднує майже 750 видів (близько 90 родів). Поширені ці рослини в областях з холодним і помірним, кліматом, особливо багато їх росте в горах. Родину ломикаменевих склали три підродини: гортензієві, смородинні і ломикаменеві
Гортензієві — декоративні кущі з великими блакитними, рожевими або білястими кулями чи плоскими суцвіттями — відомі, мабуть, багатьом. Добре знають усі смородину, аґрус, ягоди яких смакували не раз. А от з ломикаменевими знайомі, на жаль, менше, хоч підродина ця чимала. Тільки головний рід — ломикамінь — налічує близько 250 дикорослих видів. З них в СРСР росте понад 80 видів, на Україні — 14. Більшість рослин цього роду ростуть на скелях і в кам'янистих місцях, однак є й такі, що поселилися на болотах, вогких місцинках і в лісах.
Приміром, білозір болотний — невеличка рослина з серцевидними листками, посмугованими прозорими жилками. Полюбляє він вологі луки, болота, береги річок і озер. Коли вам пощастить натрапити на білозір, придивіться уважніше до його біленької квітки. Між пелюстками і тичинками ви помітите коло стамінодіїв (такі ж тичинки, тільки безплідні). На кінчиках стамінодіїв є утвори, які нагадують шпилечки з головками. Немов загуслі краплі нектару, виблискують вони на сонці. Навіщо ці утвори? Ось прилетіла комаха, сіла й одразу ж до "нектару" — шпилечок з головками. Не знайшовши його там, полетіла далі, встигнувши набрати пилку на лапки, крильця. Тепер вона понесе його ось на той білозір, що видніє неподалік. Так своєрідні утвори допомагають запилювати рослину.
В тих місцях, де зустрічається білозір, росте ще один представник родини ломикаменевих — жовтяниця черголиста.