А що він (Аксаков) не доглядів був посадити і нас, то се не зовсім гарно, але і не так вже погано, щоб зовсім цуратися доброго чоловіка. Недоглядня дуже була і його оборона того вельможного, що збрехнув погане слово про березову кашу. Мені так же, як і тобі, прийшлось воно дуже не по нутру. А коли б ти бачив, як розходився був старий Щепкін, так і Господи! Ти знаєш ще: те вельможне княжа само зроду нікому не давало ні одної ложки березової каші, мабуть, зроду воно не бачило, як і годують єю, хоч і наварило такого кулішу, що, як кажуть у нас, "крупина за крупиною ганяється з дубиною". А тепер воно, як баранча між вовками, і само було задумало завити по-вовчому, та схаменулося. І кому на віку не траплялося помилитися то в слові, то в ділі. От хоч би й наш гарячий Куліш! Ну та Господь з ним! і з тим вельможним, і з лоцманом! щасти їм Боже на все добре, бо всі вони хочуть добре і рвуться на добро, кожен по-свойому його розуміючи" . В тому ж таки листі Максимович згадує про якусь цікаву і досі не з’ясовану пригоду, що "якийсь паливода навіжений за границею напакостив Тарасові". З дальших слів знати, що "пакость" та дотикалась до Тарасових віршів, бо Максимович пише далі: "Твоя збірка вийшла б і з-під тутешньої цензури, нехай би сам шеф жандарів процензорував з своїми многоокими архиянголами. Не все ж у тебе таке, що не можна пропустити. Більша половина такого, що й ваш {петербурзький) гасило Мацкевич (цензор) і московський Безпомикін підпишуть: "печатать дозволяється". Ну з таких і нехай буде тепер нова збірка, а що у тебе є такого, що скаче, те нехай вилежиться, наче добрий льон".
966 Ibidem. — С. 137. [Лист М. О. Максимовича від 1 груд. 1858 р.] [Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 150 — 152]. /475/
XI
З письменників російських Шевченко найбільш сприятелився з братами поетами Василем і Миколою Курочкіними. Вперше спізнався він з ними на обіді, споруженому на честь його 26 квітня нашим земляком дідичем Сошальським 967, і небавом після того вони щиро сприятелилися. Спонукало їх до дружніх відносин, раз, те, що між ними в перейнятливості натури і на шляху життя було чимало дечого спільного, а вдруге, і те, що Василь Курочкін був щирим "обличителем людей неситих" і всякої "неправди людської". Він, як і Шевченко, страх як не любив служби військової, а проте мусив іти до неї, хоча й недовго служив. Убожество і спеціальна освіта кадета пхнули його до війська. Перейнятлива, як і у Тараса, повна спочуття до вбогого, темного і придавленого брата, спочуття до світу, до правди і до поступу, а разом з тим така ж непрактична, як і у Шевченка, і така ж благородна душа Василя Курочкіна не спроможна була байдуже дивитися на гнобительство і неправду в війську. Він скомпонував з того приводу одну поему, за яку (друкована вона не була) його тримали цілий рік на гавптвахті військовій, а потім цілий місяць в казематі у фортеці. Відбувши кару, він покинув військову службу і засновав з 1 січня р. 1859 сатиричний журнал "Искру" 968. Журнал зараз же зажив собі великої популярності, бо опріч того, що там працювали такі поети, як О. Толстой, О. Жемчужников і ін., і такий високоталановитий карикатурист, як Микола Степанов, Искра в той час була, можна сказати, "Колоколом" "с дозволения цензуры" і без милосердя, не поблажливо виводила на світ темні сторони і урядників, і суспільства.
967 Кобзарь. — Т. III. — С. 198.
968 "Искра" існувала до р. 1873.
Які були сердечні відносини між Курочкіним і Шевченком, бачимо з кількох коротеньких записок першого до останнього, що подав у своїй книзі д. Чалий. "Переклав я, — пише Курочкін до Тараса, — твої "Сльози", та не скажу, чи до ладу. Коли Гербель прохатиме у тебе оцих перекладів, так дурно не давай йому".
Друга: "Що оце за знак, Тарасоньку! що про тебе ні слуху ні духу? Я тричі заходив в Академію, стукався в ті двері, на яких крейдою написано Ш, але ніхто не відчинив, так я й назад. Тим часом не відаю, чи вподобав ти мої пере-/476/клади твоїх "Долі" і "Музи" ? Дай мені ще твоїх заповітних віршів".
Не маємо жодної певної звістки, щоб Шевченко спізнався з тодішнім популярним поетом російським Некрасовим. Д. Чалий справедливо дивує, що Некрасов, котрий своїми народними думками повинен би найближче стояти до нашого національного поета, лишився "ніби збоку", а Шевченко, що дорожив знайомостію з кожним, навіть невеликим талантом, не тільки не старавсь спізнатися з Некрасовим, а навіть не признавав його поетом, а казав, що він віршомаз партацький. Певна річ, що причина сьому лежала не в "конкуренції", а десь глибше 969.
Д. Чалий не висловив нам власної думки про ту цікаву причину. Мені здається, причина перш за все в природі двох письменників: Шевченко родився крепаком, Некрасов — володарем крепаків; перший був демократ з крепаків, ворог всякої неволі, Некрасов — демократ з панів і, оплакуючи неволю крепаків, не визволяв з неволі власних рабів. Така різниця тяжкого плачу, виспіваного хоч би в "Парадном подъезде", з сумним фактом володіння автором крепаками, річ певна, вражала Шевченка, у котрого слово не розходилося з ділом. До того ж Шевченко запевне чув і ті гутірки, які ходили в Петербурзі про Некрасова і про які, хто цікавий, нехай прочитає в споминках Головачової 970.
Польські письменники і взагалі освічені поляки поводилися щодо нашого Кобзаря з великою шанобою. Виразно бачимо шанобу в відносинах до Шевченка поета польського Желіговського. Перед поданням до цензури своєї драми з побуту народного Желіговський запрошує до себе нашого поета, щоб перечитати йому ту драму 971. Коли поляки заходилися в Петербурзі видавати свою часопись "Słowo", на пораду в сій справі прохали і Тараса. Нарешті Желіговський присвятив йому прекрасні свої вірші: "Do brata Tarasa Szewczenki" 972.
Д. Чалий, не ймучи віри в щирість відносин поляків до Шевченка, каже 973:
969 Чалий. — С. 134.
970 Ист[орический] вест[ник]. — Т. 37. — С. 486 — і далі.
971 Чалий, с. 131.
972 Записки... — С. 204. [Запис від 13 трав. 1858 р.]
973 Чалий, с. 128.
"Вони, величаючи Тараса батьком, пильно вали прищепити до його свої тенденції. Не з проста б то поет польський /477/ Сова присвятив йому свої вірші "Do poety ludu", читав серед українців свою патріотичну драму і гукав: "Kochajmy się". Ще більш налягав на нашого кобзаря Сєраковський. Не відомо, на чому б скінчилася ся дружба, — питається д. Чалий, — коли б Кобзар дожив був до р. 1863, себто до польської революції".
Мені здається, що висловлені д. Чалим думки такі хоробливі, що не варто довго змагатися проти них. Ми не маємо жодної основи не йняти віри в щирість відносин поляків до Шевченка. Ми вже відаємо, скільки запомоги моральної зазнав наш кобзар в Оренбурзі і в Новопетровському від Герна, Сєраковського, Броніслава Залєського і ін. Знаємо, що Сєраковський і в Петербурзі додавав праці, щоб добути Шевченкові амністію. Чи можна ж гадати, щоб його добре серце не почувало до поляків вдячності і відверталося від них! Але не саме тільки почуття особисте викликало у його відомі вірші "Ляхам". Ні, рукою його водила, коли він писав ті вірші, та свідома думка, яку він з іншими українцями положив в основу програми Кирило-Мефодіївського братства.
Не скажу, чи читав д. Чалий Совині вірші, присвячені Шевченкові, але в них нема й натякання про яку-будь польську тенденцію. Сова перш за все вітає нашого кобзаря за те, що він "pracował nie na sławę, lecz (у Шевченка SWL — запис у щоденнику від 13 трав. 1858 р. — Ред.) serc braci słuchał krżyku" і "powtórzył głośnem echem zabronionych jęków dzwięki" 974.
Трудна і невдячна річ вгадувати, на чому б скінчилося приятелювання поляків з Шевченком, коли б він був дожив до революції р. 1863? Певна річ, що він не пристав би ні до відбудовання шляхетської Польщі р. 1772, ні взагалі до панських тенденцій, але не пристав би і до "обрусения", не пішов би служити йому, як се зробив дехто з українців.
974 Записки... — С. 204. [Переклад: "працював не заради слави, але слухав плачу братів" і "повторив голосною луною звуки забороненого стогону"].
XII
В грудні р. 1858 приїздив до Петербурга великий трагік, артист у шекспірівських ролях Айра Олдрідж. Час його перебування в Петербурзі був у Шевченка часом великого раювання. /478/
Ми вже знаємо, що Шевченко вельми любив театр і завжди, скоро мав спромогу, ходив на спектаклі драматичні й оперні. Після першого спектаклю, де Олдрідж виступив в ролі Отелло, Шевченко не пропускав вже ні одного разу. Небавом йому довелося особисто спізнатися і сприятелитися з великим мурином.
Грудня 29 графиня Настасія Іванівна прислала до Шевченка таку записку: "Будьте ласкаві, Тарасе Григоровичу! Приходьте завтра до нас. У нас від 7 до 10 години читатиме Олдрідж. Покличте Гулака і Куліша" 975.
Олдрідж говорив мовою англійською, якої Шевченко не розумів, Олдрідж не розумів мови української або російської, а проте за годину після першої особистої їх знайомості у Толстих вони вже були приятелями. Посприяли сьому доні Толстих, ставши задля поета і трагіка товмачами 976.
Але ще більш сприяли тут обопільність душ. Душа великого поета-мученика розуміла і без слів душу великого трагіка, такого ж з природи демократа вольнолюбного і жерця благородної штуки, як і Шевченко. "Їм не можна було не сприятелитися, — справедливо говорить К. Ф. Юнге 977. — В обох у них було занадто багацько загального, в обох душі були чисті, чесні; обидва вони дійсно сущі художники, обох тяжили гіркі споминки молодого віку і утисків. Олдрідж з самого молоду загарливо любив театр, але "цивілізатори" муринів заборонили їм, нарівні з собаками, входити в театр. Щоб попасти в оту "святу святих", Олдрідж мусив найнятися за лакея до одного актора... А Шевченко? Хіба він з ласки Енгельгардта не зазнав кари на тілі за те, що полюбив штуку малярську!"
Олдріджеві вельми трудно було вимовляти наші наймення, через те він не називав Шевченка Тарасом Григоровичем, а звав його The artist 978.
Гостюючи у Толстих, Олдрідж і Шевченко часто співали один одному свої народні пісні. Часом до них прилучу вався третій знаменитий артист Антін Контський: він або підгравав Тарасові українські пісні, або наганяв тиху тугу величними звуками Моцартового "Requiem", або після того звеселяв слухачів мазуркою Шопена 979.
975 Чалий, с.