Але їх я не пущу! І нікого не пущу сюди! Зрештою, це наше озеро, озеро Бентвудів. Я замовлю'' огорожу з сталевої сітки і обладнаю електронну сторожу. Я добуду найдосконалішу електронну сторожу хоч і в самій Японії! Я всім їм покажу! Я...
Аж тепер вона не витримала і гірко розридалася в обіймах Кетлін.
— Ох, Керол, Керол,— простогнала над нею Кетлін,— хіба ж є електронна сторожа від ненависті? І чи є від неї хоч якийсь порятунок?
* * *
Бент-лейк з його зловісною водою і з туманами, що нагадують отруйні ртутні випари, неможливий мінерал бен-телій — правда це чи вигадка? Все це надто фантастичне, щоб повірити, хоч у давніх англійських дитячих віршиках і розповідається про те, що десь на землі є щось подібне. У перекладі Корнія Чуковського ці віршики мають такий вигляд:
Жил на свете человек,
Жили летом и зимой
Скрюченные ножки.
Скрюченные мышки.
И гулял он целый век
По скрюченной дорожке.
А за скрюченной рекой
В скрюченном домишке
И стояли у ворот
Скрюченные елки,
Там гуляли без забот
Скрюченные волки...
Та коли б справа обмежувалася тільки вигадками, як легко і просто було б жити на світі!
На жаль, не вигадка, що в американських школах уже десяток років дітей з методичною впертістю привчають до думки про смерть. Мовляв, завдяки демістифікації смерті, людина краще зможе оцінити дар, яким є життя. Про це пише Леслі Г. Фабер в американському журналі "Соттеп-tary" (vol. 63, 1977, № 5).
Не вигадка й те, як за океаном для виготовлення нових і нових знарядь масового знищення людей готові використати навіть речі, що лежать за межами здорового глузду і суперечать усім відомим законам природи.
Від найстрахітливіших бомб до лазерів і променів смерті, а тепер ще куди?
Хіба що за межу, де весь світ стане покорченим, як Бент-лейк?