Зате лице, притулене до землі, і руки були зовсім здорові. В руках замість мішка з грішми держав грубе поліно.
— Нещасний! — міркували люди. — Певно, здрімався над грішми і зіпхнув каганець зі стола в солому. А коли збудився, то в нетямі, замість рятувати гроші, вхопив поліно. А гроші всі згоріли. Так-то вже, очевидно, сам бог не щастив єму з тим скарбом!
А труп Зелепуги лежав перед хатою, стискаючи ще й по смерті поліно в обіймах так міцно, що годі було його виймити. Його посиніле, перелякане лице звернене було до неба, немов з-поза тих судорожно затиснених зубів от-от і вирветься питання:
— Боже, невже ти все те бачиш? Невже се все — твоя свята воля?
________________________________
* Дивись на нього (євр.). — Ред.
* А, дурний мужик! (євр.) — Ред.
* Либаками звалися давніше в Бориславі ті, що при помочі кінських хвостів згортали з поверхності води, калюж та джерел бориславських виступаючу на них "кип’ячку" (т[о] є[сть] занечищений олій земний) і продавали її на смаровило до возів.